кімнатчина

КІМНАТЧИ́НА, и, ж., розм.

Невелика (іноді погана) кімната (у 1 знач.).

У якійсь задній кімнатчині і жив той, котрого я шукав (І. Франко);

Вся кімнатчина пахтіла приємним туалетним милом (Ірина Вільде);

Він починав нервувати і вже придивлявся, чи немає в цій кімнатчині якого-небудь вікна, аби через нього дати драла (Ю. Андрухович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me