кірка

КІ́РКА¹, и, ж.

1. Верхній затверділий шар чого-небудь; кора (у 2 знач.).

Мчить олень, але провалюється під ним блискуча кірка – і грузне він у глибокому снігу (З. Тулуб);

Звертаю на обочину. Тут сніг незайманий, покритий льодовою кіркою (Є. Доломан);

З-під коліс не вистрибували краплини, колеса шурхотіли по льодяній кірці, яка встигла з'явитися (Є. Гуцало);

Мама .. мовчки взяла з мисника залізну тертушку, на якій ми терли буряки, провела по “горбу” раз, вдруге, втретє, очищаючи його від крижаної кірки (П. Загребельний);

// вет., мед. Затверділий верхній шар ураженої шкіри.

При відторгненні кірки оголюється болюча виразка, з нерівними краями (з наук. літ.);

Кірка лише уповільнює процес загоєння, і, більше того, вона збільшує ймовірність утворення шрамів і рубців (з наук.-попул. літ.).

2. біол. Зменш. до кора́ 1.

Кірка доростає щорічно зсередини завдяки фелогену, а зовні тріскається, відмирає і злущується (з наук. літ.);

Первинна покривна тканина з ростом та розвитком рослин замінюється вторинною – корком, а ще пізніше кіркою (з навч. літ.).

3. діал. Кориця (у 2 знач.).

Триста років тому в Європу було завезено кірку хінного дерева (М. Чабанівський).

КІ́РКА² див. кі́рха.