лазити

ЛА́ЗИТИ, ла́жу, ла́зиш, недок.

1. без дод., по чому, на чому. Те саме, що лі́зти 1, але з позначенням повторюваності, тривалості дії, що відбувається в різний час або в різних напрямках; плазувати.

Був у нього вуж домашній, що нікого не кусав і свобідно всюди лазив (І. Франко);

// Пересуватися по поверхні, майже притискуючись до неї (звичайно про дрібні живі істоти, які мають багато ніг).

Позіхнула [Меланія] такеньки, що в мене рукава замаяли, а які мухи по столу лазили, то поскочувалися, як насіння од вітру (Марко Вовчок);

Коли її око впало на моє дране коліно, де спокійно лазила божа корівка, – соромливо засміялась (Г. Косинка);

Назад тільки раки лазять (М. Стельмах);

Літали, бігали, лазили якісь жучки й комашки, що теж раділи, мабуть, весні. (Василь Шевчук);

Немовля лежить на спинці, по грудях і по животику лазять червоні мурахи (Є. Гуцало);

// Пересуватися на руках і ногах, припадаючи тулубом до якої-небудь поверхні (про людину).

А воно таке маленьке, Воно ще й не лазить (Т. Шевченко);

Професор лазив тоді по палісадничку, .. ловив земляну жабку (Ю. Яновський);

Коли кущами зірвало з нього картуз, то він довго лазив рачки і не міг намацати його на землі (Григорій Тютюнник);

Лазять дівчатка цілими днями на колінах, а вона потім по чотири горішки вкладе їм у долоньки та й виштовхає з двору (М. Руденко);

// перен., розм. Ходити, долаючи перешкоди або шукаючи що-небудь.

Вдень лазила [вдова] на смітниках. Черепки збирала (Т. Шевченко);

Тільки бур'ян густіший та трава, як очерет, вище голови така, що не продерешся, та купки. Лазимо, спотикаємось (І. Багряний);

– Каторжний промисел [сіль збирати] .. Ноги тобі пороз'їдає, руки пороз'їдає, а ти все бродиш, лазиш по багнищах та лиманах, бо це твій хліб (О. Гончар);

Пішли вони з лісниками, з єгерями, лазили, лазили в хащах (О. Бердник);

Малий лазить по скелях, грає в піжмурки зі скіфською бабою (Л. Костенко);

Влітку там взагалі на вулицях нікого не зустрінеш .., але можна годинами лазити по піску й щебеню і нікого не зустріти, я вже мовчу, що там робиться взимку (С. Жадан);

// перен., розм. Ходити без діла; тинятися.

– Казала я тобі, не лазь по сонці! Так от же буде лазити, поки знов її трясця вхопить! (Леся Українка);

Я сам собі видаюся хворою, напів божевільною людиною, яка ні з того, ні з сього лазить уже цілу добу по вулиці (В. Винниченко);

[Микита:] Ходять, лазять, заважають, Від роботи одривають. Хоч покинь, та з двору йди... (О. Олесь);.

2. по чому, на чому. Хапаючись руками або чіпляючись ногами (лапами), підніматися по чому-небудь угору або спускатися вниз.

Прийшлося дідові драбину приставляти, по липі з уликом лазити (Панас Мирний);

Там був приставлений на горище товстий дрючок, по которому кури лазили на сідало (І. Нечуй-Левицький);

Я знаю, що це чисто інстинктове, останок здатности наших предків лазити по деревах і хапатись за віти (В. Винниченко);

По драбині лазила в льох дівчина (К. Гордієнко);

Якщо воно хотіло залізти на дерево, до нього несли драбину, але по драбині Ях'я лазити не хотів (С. Тельнюк);

// через що. Піднімаючись на що-небудь, переміщатися на інший бік; перелазити.

– Чого це ти, Кайдашенку, лазиш через наші перелази? (І. Нечуй-Левицький);

Ось перелаз, що хлопчиком ще лазив Він через нього (М. Рильський).

3. у що, до чого. Проникати всередину чого-небудь.

– Балаш, здається, людина з достатками, але я в його скриню не лазив (І. Нечуй-Левицький);

Він в шахту лазив, в лунах криці, туди, де сонце тільки сниться, тому він, може, так і зблід (В. Сосюра);

Він [дядя Михайло] і на Чорному морі плавав, і навіть у підводний човен лазив. (Б. Антоненко-Давидович);

// розм. Заглядати куди-небудь.

Вже обнишпорив у хаті всі куточки — під лавою, під столом, за діжею, навіть у духовку лазив (В. Близнець).

◇ (1) Аж холо́дні мура́шки ла́зили по спи́нах (д) див. мура́шки;

(2) За слова́ми не ла́зити до кише́ні (д) див. лі́зти;

За сло́вом (pідше за слова́ми, по сло́во) до кише́ні (у кише́ню, рідше у па́зуху) не лі́зти (не ла́зити) / не полі́зти див. лі́зти;

(3) Ла́зити ра́чки (ра́ка) – пересуватися на чотирьох кінцівках (про людей); рачкувати.

Кілька разів так дурили хлопці Йойну, а самі сміються, аж рака лазять (І. Франко);

З Дем'яном Тимофій народився мало не в один день, разом рачки лазив, разом гуси пас (Ю. Смолич);

О́чі блука́ють (лі́зуть, ла́зять і т. ін.) див. о́ко¹;

(4) Ра́чки ла́зити:

а) бути малою дитиною.

З Дем'яном Тимофій народився мало не в один день, разом рачки лазив, разом гуси пас (Ю. Смолич);

б) дуже сміятися.

Коли ж свої витівки показував клоун, усі так сміялися, рачки лазили (з газ.);

Аж ра́ка ла́зити.

Кілька разів так дурили хлопці Йойну, а самі сміються, аж рака лазять (І. Франко);

(5) У нога́х (на колі́нах) ла́зити (по́взати, валя́тися і т. ін.) у кого, чиїх, перед ким і без дод., зневажл. – дуже принижуватися перед ким-небудь, просячи щось або дякуючи за щось.

– Допоможи він [батько] мені крихту, каплю... і я б тепер багач на всю губу був. І не приходилося б у чужих людей в ногах лазити, чужих прохати... (Панас Мирний);

Він ось.. повинен у ногах лазити та дякувати, що подушне все до копієчки заплатив (Панас Мирний);

– Чуєш? Нехай мужики перед тобою бігають, як дзиґи, на колінах лазять перед тобою! Тоді тебе і пани матимуть за людину (І. Нечуй-Левицький);

[Зінька:] Перед ким я скорилася, жебрала, у ногах лазила? – Перед катом своїм... (М. Кропивницький);

[Степан:] Не жінка то, котра в ногах повза без провини, не подружжя вона (М. Кропивницький);

- В ногах лазила, цілувала руки, чоботи.. Батьки рідні, не паліть осінь іде .. ви ж — люди, так — ні-і (Г. Косинка);

Той, хто злетів раз до сонця, хто відчув силу своїх крил і радість польоту, той не буде повзати на колінах (І. Цюпа);

Все село бачило, як повзала вона перед доччиною тачанкою на колінах.., щоб та не веліла палити святий хліб (О. Гончар);

(6) У [чужі́] кише́ні ла́зити – красти гроші; бути кишеньковим злодієм.

– То, може, в кишені чужі лазили... (Панас Мирний);

Ла́зити по кише́нях.

– Здається, довгий час ти мав справу з кишеньковими злодіями.., але ж сам по кишенях лазити не навчивсь? (О. Гончар).