лазити

ЛА́ЗИТИ, ла́жу, ла́зиш, недок.

1. без додатка, по чому, на чому. Пересуватися по поверхні всім тілом (про плазунів); плазувати.

Був у нього вуж домашній, що нікого не кусав і свобідно всюди лазив (Фр., XI, 1952, 222);

// Пересуватися по поверхні, майже притискуючись до неї (звичайно про дрібні живі істоти, які мають багато ніг).

Позіхнула [Меланія] такеньки, що в мене рукава замаяли, а які мухи по столу лазили, то поскочувалися, як насіння од вітру (Вовчок, І, 1955, 255);

Назад тільки раки лазять (Стельмах, Хліб.., 1959, 157);

// Пересуватися на руках і ногах, припадаючи тулубом до якої-небудь поверхні (про людину).

А воно таке маленьке. Воно ще й не лазить (Шевч., II, 1953, 195);

Професор лазив тоді по палісадничку,.. ловив земляну жабку (Ю. Янов., II, 1954, 84);

// перен., розм. Ходити, долаючи перешкоди або шукаючи що-небудь.

Вдень лазила [вдова] на смітниках. Черепки збирала (Шевч., І, 1951, 236);

— Каторжний промисел [сіль збирати].. Ноги тобі пороз’їдає, руки пороз’їдає, а ти все бродиш, лазиш по багнищах та лиманах, бо це твій хліб (Гончар, II, 1959, 409);

// перен., розм. Ходити без діла; тинятися.

— Казала я тобі, не лазь по сонці! Так от же буде лазити, поки знов її трясця вхопить! (Л. Укр., III, 1952, 632);

[Микита:] Ходять, лазять, заважають. Від роботи одривають. Хоч покинь, та з двору йди… (Олесь, Вибр., 1958, .467).

◊ Ла́зити [на колі́нах] в нога́х у кого, перед ким — принижуватися перед ким-небудь.

Він радніший би був просити, в ногах лазити, сльозами молити, аби тільки забути те, що було! (Мирний, І, 1949, 310);

[Зінька:] Перед ким я скорилася, жебрала, у ногах лазила? — Перед катом своїм!.. (Кроп., II, 1958, 71);

Ла́зити ра́чки (ра́ка) — пересуватися на чотирьох кінцівках (про людей); рачкувати.

Кілька разів так дурили хлопці Йойну, а самі сміються, аж рака лазять (Фр., IV, 1950, 10);

З Дем’яном Тимофій народився мало не в один день, разом рачки лазив, разом гуси пас (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 91).

2. по чому, на чому. Хапаючись руками або чіпляючись ногами (лапами), підніматися по чому-небудь угору або спускатися вниз.

Там був приставлений на горище товстий дрючок, по которому кури лазили на сідало (Н.-Лев., II, 1956, 178);

Прийшлося дідові драбину приставляти, по липі з у ликом лазити (Мирний, І, 1954, 193);

По драбині лазила в льох дівчина (Горд., Сильніше смерті, 1946, 14);

// через що. Піднімаючись на що-небудь, переміщатися на інший бік; перелазити.

— Чого це ти, Кайдашенку, лазиш через наші перелази? (Н.-Лев., II, 1956, 272);

Ось перелаз, що хлопчиком ще лазив Він через нього (Рильський, Мости, 1948, 84).

3. у що, до чого. Проникати всередину чого-небудь.

— Балаш, здається, людина з достатками, але я в його скриню не лазив (Н.-Лев., II, 1956, 315);

Він в шахту лазив, в лунах криці, туди, де сонце тільки сниться, тому він, може, так і зблід (Сосюра, II, 1958, 345).

◊ За сло́вом (ві́дповіддю і т. ін.) у кише́ню (до кише́ні) не ла́зити — бути дотепним, метким, добре обізнаним у розмові.

Та й сам дідусь був не промах: за словом у кишеню не лазив (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 70);

Парамон Пархомович насідав на сина, а той давав здачі й до кишені по відповідь не лазив (Ю. Янов., II, 1954, 145);

Степан Павлович добре обізнаний з шляховим будівництвом, за цифрами і фактами не лазив до кишені (Минко, Повна чаша, 1950, 8);

Ла́зити в (до) кише́ні; Ла́зити по кише́нях — красти.

— То, може, в кишені чужі лазили… (Мирний, І, 1954, 273);

— Здається, довгий час ти мав справу з кишеньковими злодіями.,, але ж сам по кишенях лазити не навчивсь? (Гончар, Тронка, 1963, 146).