левиний

ЛЕВИ́НИЙ, а, е.

1. Прикм. до лев¹ 1.

[Ізоген:] Ти Богові їх душі доручи, – він може врятувать в рові левинім і в огняній печі (Леся Українка);

Схопив би шаблюку й рубав би, як оскаженілий сипах, рубав би геть усе: і оці килими, й оці леопардові та левині шкури (С. Тельнюк);

Одного разу велетень, закутавшись у левину шкуру, преміцно заснув (С. Плачинда);

Вбрався він [лицар] у ті лати й пішов до левиної печери (Ю. Винничук).

2. Такий, як у лева (див. лев¹).

Спершу загинув мій муж благородний із серцем левиним (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Повернувся .. пристойним кiномеханiком з левиною рудою шевелюрою i в розцяцькованiй навипуск сорочцi, в якiй вiн красується й зараз (Ю. Мушкетик);

Марія вмить схопила все: ні, хоч скуйовджене волосся посріблив сибірський іній, воно й зараз здавалося левиною гривою, і сам не зігнувся (О. Іваненко);

// Який нагадує про силу лева.

Народу серце билося в серцях Бійців його – і подвиги левині Луною пролунали у віки (М. Рильський).