линути

ЛИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., що і без дод.

Однокр. до ли́ти.

Що підніме вогонь полум'я, то вода й заллє; де покажеться вогонь, то вода і лине на нього (з переказу);

Галя вийшла на рундук, линула воду з кухля (Панас Мирний);

[Хведоська:] Як спитають мати, чого я так почервоніла, що я їм скажу? Хоч би хто линув на мене водою!.. (М. Кропивницький);

Загуркотів грім, і на запилену землю линув дощ – буйний та теплий (О. Довженко).

◇ Ли́ти (ли́тися, лину́ти і т. ін.) ливце́м див. ли́ти;

(1) Як (мов, ні́би і т. ін.) лину́ли холо́дною водо́ю (водо́ю з льо́дом) – хтось дуже вражений, приголомшений чимось, раптом став смутним, мовчазним і т. ін.

– Адже ж ото моя мати!.. А ондечки й моя свекруха... На Мелашку неначе хто линув водою з льодом. Вона одхилилась за ворота (І. Нечуй-Левицький);

(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) лину́ли (хто лину́в) кип'ятко́м (кип'ятку́) на кого:

а) хтось почервонів або скрикнув тощо від почутого, побаченого і т. ін.

– Може, москаль який зайде.. – Чого ж вони сюди зайдуть? – дивується Христя. – А може, до тебе! На Христю наче хто кип'ятку линув! (Панас Мирний);

б) (зі сл. крикнути, зойкнути і т. ін.) дуже голосно, сильно, різко і т. ін.

Кайдашиха крикнула так, неначе на неї хто линув кип'ятком (І. Нечуй-Левицький).

ЛИ́НУТИ, ну, неш, недок., поет.

1. Плавно, легко летіти.

Мандруємо вогким туманом назустріч сліпій сніговиці... Так линуть малим караваном у вирій запізнені птиці (Леся Українка);

Линув сокіл з України (Сл. Б. Грінченка);

Весна... На північ линуть гуси (Т. Масенко);

* Образно. Життя торкає серця струни чулі – і я на крилах пісні лину знов (В. Сосюра);

// Рухатися вперед із великою швидкістю.

У сні зайшов я в дивную долину. Було так ясно, тихо, легко в ній, Що бачилось мені: не йду, а лину (І. Франко);

– Чуєш, як сніг рипить? Це вершники – брати мої линуть мене виручати (О. Довженко);

Ідуть в Каховку пароплави, в Каховку линуть поїзди (М. Терещенко);

Смерть була ласкавим струмком, що лине між скелями, несучи з собою притомлене листя (В. Підмогильний);

// Плавно пересуватися по воді, в повітрі тощо.

По морю лине човник, як селех (І. Нечуй-Левицький);

Неначе дзеркало прозоре В обводі яснозолотім, Азовське відбивало море Хмарки, що линули над ним (М. Рильський);

Спокійно линуть води Дніпра, .. тиша й спокій панують навкруг (С. Скляренко);

// Поширюватися в просторі (про звуки, запахи і т. ін.).

Згори лине жайворонкова пісня (Панас Мирний);

Лине здалеку дівочий спів (О. Довженко);

З гарячою парою з кухні линув ніжний аромат тіста і варених ягід (І. Сенченко);

Звучали на вечорі пісні народні, линув хоровий спів (з газ.);

// перен. Ставати широко відомим; поширюватися (про відомості, славу і т. ін.).

Заслужено линула по околишніх країнах слава про хоробрих русичів (А. Хижняк);

Далеко линула слава про могутнього князя Ярослава Мудрого (з навч. літ.);

Скрізь про нашу жінку слава лине, Про радянську – скромну і просту (І. Нехода).

2. перен. Пориватися, рватися до кого-, чого-небудь, кудись (серцем, думками і т. ін.).

А я дивлюся... і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко);

Потім – як же стало на хуторі сумно. Що не робить [Зінька], а вся думками на село так і лине (А. Головко);

Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник);

// Відчувати потяг до кого-, чого-небудь; горнутися (у 1 знач.).

Батько був добрий, і мати нічого, Я до їх линула, як ні до кого (Я. Щоголів);

Малюки чомусь линуть до неї найбільше, їм з нею весело (О. Гончар).

3. Минати, проходити (про час, події тощо).

Тихо-тихо Дунай воду несе, Ще тихіше рік за роком лине (І. Франко);

Роки линули, віки – з гір посипались піски (О. Олесь);

Швидко лине новорічна ніч (В. Собко);

Люди поспішали на роботу, діти вибігали гуляти на подвір'я і вулиці, і життя линуло далі (О. Іваненко);

Літа, літа! Чому так швидко, так невблаганно линете в давнину? (М. Олійник).

В перелі́т леті́ти і т. ін. / ли́нути (поли́нути і т. ін.) див. леті́ти.

◇ (1) Ли́нути (вита́ти, леті́ти) / поли́нути (полеті́ти) ду́мкою (думка́ми, ду́мою, рідше в ду́мці, мрі́ями, се́рцем), поет. – думати, мріяти про кого-, що-небудь, пориваючись, прагнути до когось, чогось або кудись.

Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; .. Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський);

Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко);

Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник);

Він солодко вкладається на ліжко, всіма думками летячи до Уляни (М. Стельмах);

Він дивився тужливо своїми по-дитячому невинними очима на смужку неба в заґратованому віконці і, видно, витав думкою десь далеко-далеко (Ю. Збанацький);

А я дивлюся... і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко);

Правда нам світитиме крізь хмари, Ми ж далеко думкою полинем (Леся Українка);

Онук, закинувши руки за потилицю, полинув мріями своїми знову до Індії (І. Волошин);

Михайло мимоволі полинув думками в Каховку (М. Зарудний).