липнути

ЛИ́ПНУТИ¹, ну, неш, недок.

1. тільки 3 ос. Приклеюватися до чого-небудь.

Сніг лип до полозків, до кінських копитів [копит] (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. То я, бувало, прийду до него [нього], стану cобі коло порога та й очі мої липнуть до грубих книжок, що були замкнені на клямки мосіндзові [мосяжні] (В. Стефаник);

Дівчата липнуть до вікон: – Гетьман у нашу вулицю скрутив... їде... за декілька хвилин перед брамою пристане (Б. Лепкий);

Тут, так само, як і в полі, [земля] липла великими шматочками до чобіт, так що приходилося іноді зупинятись і зчищати її з ніг (В. Винниченко);

Липнув [телеграфіст] очима до віконної шиби (Б.-І. Антонич);

Густе павутиння липло до обличчя, тернові та глодові кущі чіплялися за вбрання (О. Бердник);

Нестерпно пекло цілий день сонце, а Яковенкові ще жаркіше було від Варчиної близькості, він не бачив, що їй теж жарко, що в неї пітніє шия, липне до тіла сінна труха, не помітив Варчиних намагань стати до нього так, щоб він не бачив її спітнілої шиї (П. Загребельний);

Отже, як пише Дем'ян, засидівся він у шинку до вечора, а коли зібрався вже йти, то сутінки стелилися вулицями, густішали й липли до дерев та будинків (Ю. Винничук);

// Бути липким.

Ще пахло [в школі] тоді свіжою фарбою, і до чого не торкнись – все липне (О. Гончар);

Сивий, аж замислений, крихкий на пругах Граніт кострубатий до пальців липне (І. Драч).

2. розм. Обліплювати, обсідати кого-, що-небудь (про мух і т. ін.).

Не знаю, що вони за гадку в свойому [своєму] лобі мати зволять. Мабуть, моляться, а може, лиш від мух відганяються, бо дуже до них наші мухи липнуть (Б. Лепкий);

Вiн швидко дихав, лежав на ряднi й дивувався, чому до нього так липнуть мухи (В. Сосюра).

3. перен. Горнутися, тулитися, відчуваючи симпатію до кого-небудь.

* Образно. Чумаки були всі здорові, то до них і лихо менше липло (з переказу);

Легковажні й легкодумні панни й дами так і липли й горнулись до його [нього] (І. Нечуй-Левицький);

Сон так і липне до неї, огортає в свої звабливі обійми (А. Дімаров);

Мабуть, діє інерція посередностей, що липнуть до сильних світу сього, наче вогкий сніг до чобіт (В. Дрозд);

– Та нічого, я просто там єдина новенька була, то вони на мене витріщалися і, врешті, почали липнути (І. Карпа);

// до кого. Чіплятися до кого-небудь, набридати комусь своїми пропозиціями і т. ін.

В чересі у Ластівки ще брязкотіли таляри, те чув меленький карячкуватий циган, липнув до козака, обіцяв по трьох картах вгадати, куди тому стелиться дорога, але той одмахувався од нього (Ю. Мушкетик);

// до чого. Настирливо прагнути чого-небудь; домагатися чогось.

Чого ж тепер усі пани липнуть до сії грамоти? (Панас Мирний).

4. Те саме, що злипа́тися 2.

Липли очі, і рука відмовляла йому (І. Франко);

Казанок віддано найменшому, і той довго порається, хоч повіки липнуть, ніби в глей замазані (В. Барка).

◇ (1) Ли́пнути до жіно́чих спідни́ць, жарт. – любити жінок, часто залицятися.

Слова від них зайвого не почуєш, на чуже навіть оком не поведуть, до жіночих спідниць не липнуть (І. Головченко і О. Мусієнко);

(2) Ли́пнути (прилипа́ти) / прили́пнути до рук чиїх, яких, кому – незаконно привласнюватися ким-небудь.

Та, мабуть, і ніхто з них не був такий скупий, як він [Стягайло.] Все, що прилипало до його рук, прилипало навіки... (В. Малик);

Що погано лежить, так і липне до його рук (В. Дрозд);

І чого Кобзарка, Серідко заповзялися так проти нього? Що там щось до його руки прилипло? (Ю. Мушкетик);

(3) Ли́пнути, як (мов, ні́би і т. ін.) бджо́ли (му́хи) до ме́ду до кого – чого – виявляти свою приязнь до кого-небудь або великий інтерес до когось, чогось; намагатися бути біля об'єкта своєї уваги.

Цікаві панночки посаг розглядають .. Так вони і липнуть до того, як мухи до меду! (Марко Вовчок);

Дівчата липли до його [нього], як бджоли до меду (І. Нечуй-Левицький);

Жінки липнуть до нього [гетьмана,] як мухи до меду, а він не дуже-то й відганяється від них (Б. Лепкий);

На вечорниці почала ходити [Оленка]. Парубки липли до неї, як мухи до меду (Р. Іваничук);

До дівочих залицянь Миронові не звикати було – дівки липли до нього, як мухи до меду (Г. Тарасюк);

(4) Ли́пнути, як (мов, ні́би і т. ін.) смола́ [до піді́ска] до кого, несхв. – нав'язливо виявляти свою прихильність, набридливо звертатися до кого-небудь у якихось справах; приставати до когось.

[Дранко:] Відчепіться ви від мене! Раз по раз липнете до мене, мов смола до підіска (М. Кропивницький);

До гетьмана, як смола, липли старшини (Іван Ле).

ЛИ́ПНУТИ², ну, неш, док., чим, на кого і без дод., діал.

Однокр. до ли́пати.

Дівчина липнула на його [нього] своїми очима, мов блискавкою (І. Нечуй-Левицький);

– Де ти гроші подів, ледащо, кажи, де?.. – А він тільки липне очима та й мукне... (М. Коцюбинський);

Липнув Магазаник і не повірив собі: перед ворітьми стояла, як осінній промінь, засмучена Оксана, а до неї з дротів тягнулись і дотягнутись не могли вовкодави (М. Стельмах).