лихословити

ЛИХОСЛО́ВИТИ, влю, виш; мн. лихосло́влять; недок.

1. Уживати грубі, дошкульні слова й вислови щодо кого-небудь.

Олеся заговорила, неначе воскресла: пригадала Вільшаницю, варенуху-ведмедя, лихословила й сміялась з Онисі (І. Нечуй-Левицький);

Тато говів всі говіння, в свято не робив, не лихословив, ворогів не наживав (М. Матіос).

2. Уживати лайливі, соромітні слова.

Лаявся він бридко, сороміцьки, люто. Спершу лихословив на адресу Сагайдака, а потім накинувся на Юрка (С. Добровольський);

Як він брудно лаявся! Ніхто при мені не дозволяв собі так лихословити! (В. Малик);

Досі я гордився ним, бо не раз чув, як інші батьки, здавалося б, без особливих причин лихословили, а щоб мій батько... (П. Запаренко);

.

3. кого, що. Лаяти кого-, що-небудь, ображати когось.

Бога не будеш лихословити, а начальника в народі твоїм не будеш проклинати (Біблія. Пер. І. Огієнка);

[Маруся:] Кинув на посміх людям!.. Ще й лихословиш мене та гордуєш перед усіма, що звів з ума! (М. Кропивницький);

Адже ми беззубі: нас лихословлять, а ми благословляємо, нас переслідують – ми терпимо, нас лають – ми молимося, ми стали як сміття для світу, як ті покидьки! (Р. Іваничук).

4. Говорити про кого-небудь злісно, недоброзичливо; знеславлювати, обмовляти.

І прибуває тоді до тебе воєвода чи тіун і доповідає, що Харько з Вовчої Пущі, який має число таке й отаке, лихословив про всеблагого князя нашого (П. Загребельний);

Нині тільки про нього [Загатного] й лихословлять (В. Дрозд).