личак

ЛИЧА́К, а́, ч.

1. Плетене з лика або іншого матеріалу селянське взуття, яке носили з онучами, прив'язуючи до ноги мотузками.

Один чоловік загубив свої воли, і коли він шукав їх, ходячи по лісі, йому в личак упав цвіт папороті (з переказу);

І чоловіки й молодиці носили личаки, обгорнувши ноги білими онучками (І. Нечуй-Левицький);

– Нам би хоч трохи мануфактури та щось на ноги, бо самі бачите – світимо задами й ходимо у личаках... (Б. Антоненко-Давидович);

Ноги їх, обуті в личаки і в гумові чуні, будили мертву ранкову тишу під сірим насупленим небом (К. Гриб);

Відтак попереду побачили три постаті, які йшли, черпаючи личаками червонясту куряву (Валерій Шевчук);

* У порівн. Губи її блідо-сині, покусані, запечені нелюдською мукою; руки й щоки подряпані нігтями; волосся розпатлалось, кілька раз промокало, потім висихало і збилось у тонкі, немов з личаків, пасми (В. Винниченко).

2. перен., заст. Убога людина.

А Черевань, їдучи поруч, прислухавсь, що він собі мимрить. “Е, – думає, – отже, мабуть, вражі личаки справді допекли йому. Треба його розважити” (П. Куліш).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

личак

Значення в інших словниках