лопать

ЛО́ПАТЬ, і, ж., чого і без дод.

1. Широкий плаский кінець чого-небудь.

Посередині ставка плив дядько в надувному гумовому човні, гребучи широкою лопаттю весла (Є. Гуцало);

У період становлення Київської Русі основним орним знаряддям було рало – обрізок дубового або грабового дерева із загостреним на кінці сучком, із часом на нього стали насаджувати залізний наконечник – наральник з невеликою трикутною лопаттю (із журн.).

2. Робоча, плоскої форми частина гребних та повітряних гвинтів, а також коліс, весел і т. ін.

Навіть стара машина десь усередині пароплава жвавіше починає працювати своїми лопатями, й пароплав легко відпливає нарешті від берега (Б. Антоненко-Давидович);

Три з них [вітряків] бадьоро крутили широко розкинутими лопатями крил, мов розчепіреними руками (Ю. Логвин);

– Попсована лопать гвинта, направити її можна тільки в Мельбурні (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна);

* Образно. Був лоб у хлопця – сонячний зеніт. І розум думку рухав, наче лопать (Л. Костенко).