лупитися

ЛУПИ́ТИСЯ, лу́питься; мн. лу́пляться; недок., розм.

1. Пас. до лупи́ти 1.

Опале з деревини листя .. було зібране в велику купу й ожидало своєї удачі, а кукурудза саме лупилася (О. Кобилянська).

2. Тріскаючись, відділятися маленькими, тонкими плівками (про шкіру).

По кількох днях на обличчі [Володьки] почала лупитись шкіра (У. Самчук);

// Позбуватися верхнього шару шкіри, фарби і т. ін., що відокремлюється маленькими тонкими плівками.

Лупляться ноги, що все в воді (Сл. Б. Грінченка);

В дорозі його вид попікся та почав лупитися (Г. Косинка);

Лупиться під палючим сонцем старенький, вимитий дощами дах (Ю. Збанацький);

Бояринове обличчя пошерхло й лупилося (Ю. Мушкетик).

3. Виходити з яйця (про пташенят, курчат і т. ін.).

– Нехай би твої хлопці швидше будували пташник. Віриш? Курчата, як сарана, лупляться (С. Добровольський);

– Дай, Боже, здоров'я, щоб нас чорнi птахи не знали, щоб нам кури-гуси водились, а курчата лупились (В. Рубан);

// перен., зневажл. Народжуватися (про дітей).

Раби мовчали, Царі лупилися, росли І Вавилони муровали (Т. Шевченко);

[Ряженко:] Ти все воюєш, а діти лупляться, не питаючись, чи побачать батька (І. Микитенко);

Ми винуваті, що міліють ріки І лисинами світять береги, Що десь духовні лупляться каліки (В. Симоненко).

4. Дивитися на кого-, що-небудь.

Сидять і лупляться один на одного, ніхто нічого не їсть і не п'є, хоч на столі повно наїдків та дзбанів (І. Білик).