лушпиння

ЛУШПИ́ННЯ, я, с.

1. Шкірки деяких овочів, фруктів і т. ін., звичайно неїстівні; лушпайки.

Мати сидить поруч на стільчику, чистить картоплю, лушпиння довгою стружкою тече їй в подол [у поділ] (В. Близнець);

У хаті постійно пахло вареною в лушпинні картоплею, що її Чотирусиха приносила потайки (В. Дрозд);

На повну гучність лунала “Черемшина”, вочевидь, з розмагніченої касети. Під ногами лежало лушпиння цибулі (С. Андрухович);

Редька вже бачила у попередніх селах, чим тут годують собак – шкірки лимона, лушпиння від цибулі і ще щось не зрозуміле (І. Карпа);

* У порівн. Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене (Біблія. Пер. І. Огієнка).

2. Тверде покриття насіння соняшника, проса, гречки і т. ін., яке звичайно легко відділяється від зернятка; лузга.

Гришко та Новоселець виминають його [насіння] на ходу, лущать, плюються лушпинням (О. Гончар);

А стежка туди – ось вона, що не крок, то й гарбузове лушпиння (В. Шкляр);

Він знав, що чекати доведеться довгенько: купив у бабці на малесенькому вуличному базарчику невеличку склянку насіння і почав лузати, спльовуючи лушпиння собі під ноги (А. Кокотюха).

3. Те саме, що шкаралу́па 1.

Маруся усе прибрала .. і лушпиння з яєць повкидала у піч (Г. Квітка-Основ'яненко).

4. чого, яке, перен. Про що-небудь зовнішнє, що прикриває суть, справжній зміст, характер чогось.

Жаль, але треба визнати, що більшість сучасних гумористичних творів – лушпиння (О. Бердник);

Дійсна людина є зерно в нас, треба очистити це зерно від лушпиння, від усього, що належить до зовнішньої людини, тоді виявиться в людині її внутрішнє, її Божественна природа (з рел.-церк. літ.).