ляпати

ЛЯ́ПАТИ, аю, аєш, недок.

1. тільки 3 ос. Падати краплями.

Ляпав дощ. Хмари курилися сувоями диму (Б.-І. Антонич);

// Ронити краплі на що-небудь.

Перо ляпало на стіл, на папір (І. Нечуй-Левицький);

Він одштовхнувся від піскуватого дна й мимоволі натрапив рукою на щось обтічне й прудке, яке ляпало на нього бризками й відбивалось (І. Білик);

// безос.

Блідий Петрик та Докійка шматочок під ложку, щоб не ляпало, сьорб, хліба вкусить обережно, щоб не кришити (А. Головко).

2. Падати, опускатися на щось, у щось, звичайно видаючи певний звук.

Ляпали карти грачів (М. Коцюбинський);

Ляпає мокрий лапатий сніг (В. Козаченко);

* Образно. Раптом над ворухливим різнобарвним морем із усіх трибун, у всіх напрямах, ляпаючи об хмари, об голови, об шпилі, летять віщувальні, закликаючі, попереджаючі металічні крики труб (В. Винниченко).

3. чим, по чому. Ударяти, бити чим-небудь по чомусь переважно еластичним або гладеньким, утворюючи короткі різкі звуки.

Життя Лящам, Мов тим панам: Гуляють, ляпають хвостами... (Л. Глібов);

Її вже двічі болюче вкусив комар, і тепер вона час від часу ляпала долонею по чолі (М. Трублаїні);

– Гей-гей, люба да люлє!.. – мугикали його товариші якоїсь старовинної салдатської пісні, розвішуючи на губах лушпиння й ляпаючи картами (І. Багряний);

В цей час до студії заходить режисер, ляпає кілька разів у долоні (О. Ірванець).

4. перен., розм. Те саме, що Ля́пати язико́м.

Аниця хотіла говорити, та піп не дав .. – Не ляпай. Ти хоч кого, то переговорила би: масненька ти на язик. Пам'ятай же, щоби-сь відробила (Л. Мартович);

Він ходив .. і ляпав скрізь, що сам бачив, як Юрко там шпурляв стільцями в панів (П. Козланюк);

Здається, їй і при ній я не ляпав зайвого. (Надалі треба бути обережнішим) (О. Шугай).

5. перен. Робити що-небудь невміло, неохайно.

Місцеві фотографи швиденько ляпали сувенірні знімки (з газ.).

Плеска́ти (розм. ля́пати) / заплеска́ти (розм. заля́пати) в доло́ні (рідше рука́ми, в ру́ки) див. плеска́ти.

◇ (1) Ля́пати грязю́кою (гря́ззю, боло́том і т. ін.) на кого – що – несправедливо звинувачувати, ганьбити, бруднити і т. ін. кого-небудь.

– Для чого ви так, пане підполковнику? – з докором промовив сотник. – А чого ж розпустив язика, мов халяву? Не знає, а ляпає грязюкою на нас (М. Стельмах);

(2) Ля́пати (ля́скати, маха́ти і т. ін.) / заля́пати язико́м що і без дод., зневажл.:

а) говорити (перев. що-небудь нерозумне, недоречне, нецікаве і т. ін.); базікати.

Не ляпай язиком! (Сл. Б. Грінченка);

Як собака з утіхи відчуває непереможну потребу махати хвостом, так він відчував потребу махати язиком (Л. Мартович);

Їм що не ляпать язиком, аби ляпать. Та ще й іржуть собі! І що там вони знайшли такого смішного? (С. Васильченко);

[Ліна:] Ти мені, задрипанко, дивися: перед паничами зуби не скаль і язиком не ляскай! (Я. Мамонтов);

– Ну, знаєш... – зам'явся юнак. – Про це ми поговоримо іншим разом. Я й так заляпав уже язиком (П. Козланюк);

б) витрачати час для зайвих, непотрібних розмов; займатися пустослів'ям.

Вони тільки язиком ляскають (Сл. Б. Грінченка);

– А... йди від гріха... Чого так язиком ляскати? (М. Хвильовий);

– Працювати треба, а не ляпати язиком (М. Зарудний);

(3) Ля́пати (хля́пати) ву́хами, зневажл.:

а) бути неуважним, незібраним, не зважати на що-небудь і т. ін.

– Тільки ж ви глядіть тут, не вухами ляпати прийшли. Голосуватимемо чи що, глядіть же й ви! (А. Головко);

Вона вже прикидає собі.. А поки що каже будівельникам: – Поправлятимем. Тільки ви теж вухами не хляпайте. Разом з вами будемо поправляти (О. Гончар);

б) бути дуже здивованим.

– Отець Кралевич, забравши голос, покривав усіх своєю вимовністю, дивував ерудицією, пересипав мову латинськими фразами, слухаючи яких, сільські попики тільки ляпали вухами (Г. Хоткевич).