лігво

ЛІ́ГВО, а, с.

1. Заглиблення або інше місце в землі, де живе тварина.

Збудував він недалеко від змієвого лігва собі кузню та й задумав, як би звести того змія з світу (з казки);

Він збагнув, що потрапив до лігва якогось страхітного звіра, але не додумав цієї думки до краю, як уже спав (І. Багряний);

Вертаючись до свого лігва, тигр ще здалеку подав голос. Це був низький і дужий рев, що луною прокотився по всій долині (А. Дімаров).

2. перен., розм. Убоге житло або постіль людини.

Побрався я до свого лігва (Сл. Б. Грінченка);

Хутко помостила [Одарка] подушку до стіни, а піл заслала рядниною. Стара не перелізла – перекотилася на те лігво (Панас Мирний);

Щоденно виходила баба Марія з поводатиркою з свого лігва й незмінним шляхом ішла до Києва стольного (Н. Королева).

3. перен., розм. Місце перебування ворога, злочинця.

І твій утікач, цілком можливо, затягує тебе в якусь жахливу пастку, в бандитське лігво, де їх буде безліч проти тебе одного (Ю. Андрухович);

Лігво одного з найвпливовіших політиків держави сьогодні прочинить перед ним двері, і Сашко Макаров зробить усе, щоби [щоб] закріпитися і вкрасти за пару [кілька] років не менше, ніж, приміром, Марта (Люко Дашвар);

Шевченко написав свій грізний “Сон”, несучи розплату російському самодержавству, в Петербурзі, в самому лігві царської оприччини (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

лігво

Значення в інших словниках