ліпити

ЛІПИ́ТИ, ліплю́, лі́пиш; мн. лі́плять; недок.

1. що. Робити що-небудь з в'язкої, пластичної речовини, матеріалу.

Раб копає землю, теше камінь, і носить мул з ріки, і ліпить цеглу (Леся Українка);

Опісля вони були в каменоломнях, збирали там мушлі, копали гончарську глину й ліпили з неї горшки (У. Самчук);

Тут і буфет просто неба, і ятки з квасом, і народні майстри, що вчать усіх бажаючих глечики ліпити (І. Роздобудько);

// Виготовляти з тіста кулінарні страви (вареники, пиріжки і т. ін.).

Баба вже вареники ліпить (Сл. Б. Грінченка);

Жінки .. стали коровай ліпити (Г. Квітка-Основ'яненко);

Ярина ліпила на столі пиріжки із свіжовчиненого тіста (О. Бердник);

– Як Ви ставитеся до фемінізму? – запитав якось Герман мою бабцю, спостерігаючи за тим, як вона ліпить вареники (Н. Сняданко);

// також без дод. Створювати скульптуру як твір мистецтва з в'язкого, пластичного матеріалу.

– З того часу, як я стала працювать в скульптурі, я займаюсь сією професією. – А вдень ви ліпите? (В. Винниченко);

Плутаючи з дійсністю власні мрії, .. ліпила дівчина чоловічу постать (В. Підмогильний);

– Та так... Душа – річ тонка .. Але дозвольте поцікавитись: навіщо вам душа? Ви ж будете ліпити бюст, вам, так би мовити, фігуру дай, зовнішню фізіономію... (О. Гончар);

// перен. Робити що-небудь недбало, абияк.

Моє перо холодно ліпитиме рядки (Ю. Яновський).

2. що, перен. Створювати, будувати що-небудь.

На цьому й крапка, любі московити, Не кличте нас в слов'янство, ані в Русь, Щоб спільно знов імперію ліпити, Бо навкруги – одна кривава грузь [твань] (Д. Павличко);

Бобер на обмілині ліпив хатку з обзелененого водоростями хламу [мотлоху] (Є. Пашковський);

// Створювати що-небудь засобами мистецтва, художнього слова.

Ліпити й ліпити десь по закутках, по рубках та в затінку вітрил майже міфічний образ того, хто “пішов і вітер із собою забрав”? (О. Гончар);

Добре, коли пощастить кому потрапити, у якійсь невеличкій ролі, до чарівника Курбаса, який умів ліпити образи навіть із сирої акторської глини (з мемуарної літ.);

Російські націоналісти в усі часи ліпили образ ворога з бандерівців, петлюрівців, мазепинців (з газ.).

3. кого, перен. Виховувати.

Здавалось, maman ліпила з нього [Миті] все, що хотіла (О. Іваненко);

Дай відповідь – хто ти поза тим, що з тебе ліпили батьки, традиції, спеціальність, звички віків? (О. Бердник).

4. що, розм. Те саме, що прикле́ювати.

Феня обхлюпувала водою шкарубке місце на стіні, ліпила до нього невеличкі вальки, намочивши в цебрі дошку (М. Циба);

// Приладнувати щось до чогось, не обов'язкове ліпке.

Пани .. ліпили на лоб і на груди замість кокардів [кокард] і ґудзиків реп'яхи (С. Васильченко);

Мій дядько, Онисько-комірник, ліплячи компреса на моє розпечене чоло, казав: “Не журися...” (А. Крижанівський);

// перен. Ставити одне за одним, з'єднувати в одне.

Та їх усіх [людей] брали попід руки й ліпили швидко в четвірки... (І. Багряний);

– Читай, онучку, букву за буквою, ліпи їх докупи (В. Минко).

5. що, перен., фам. Уживається замість іншого дієслова, зміст якого розкривається контекстом для вираження енергійної, несподіваної або необдуманої дії.

[Несміян:] Хіба давно один зовсім юний педагог – причепливий і суворий – ліпив нам з Назаром двієчки? (Л. Дмитерко).

6. у що, чим і без дод., розм. Падати, з силою ударяючи; засліплювати, засипати, заливати (про сніг, дощ і т. ін.).

Надворі мете хуртеча, Ліпе [ліпить] сніг в вікно (Я. Щоголів);

В дерев'яне накриття ліпив дощ (К. Гордієнко);

Чи спека, чи ліпить метелиця-хуґа – спішить все одно він робити своє (С. Олійник);

В перші дні квітня погода була мінлива: то сніг ліпив, то розпливались хмари і визирало сонце (В. Канівець);

// безос.

Надвечір надтягли сірі хмари і почало ліпити широкими пластами снігу (І. Франко);

// перен., фам. Давати ляпаса.

Він спалахує гнівом, шаліє і, поки Тихін приходить до пам'яті, вдруге ліпить .. в ухо (К. Гордієнко);

З несподіванки та переляку я вліпив йому між роги (А. Крижанівський).

◇ (1) Хоч ко́ники ліпи́ з чого і без дод., ірон.:

а) погано спечений, глевкий, сирий (про хліб).

Часто нас ганяли, муштрували, били та голодом морили, а з хліба хоч коники ліпи (з переказу);

– Недобрий борщ, – сказав Лаврін. – Але й хліб спекла, хоч коники ліпи! – сказала сердито Кайдашиха (І. Нечуй-Левицький);

б) хто-небудь піддатливий до чужого впливу, не має змоги опиратися чомусь.

Що я намучивсь, що я натерзався! А потім здався, ради не було! Душа розм'якла якось, заморилась, хоч коники ліпи, як з м'якуша (Л. Костенко);

(2) Хоч свічки́ ліпи́ з кого і без дод. – м'який, лагідний, не дуже принциповий, слабохарактерний і т. ін. (про людину).

Було видно: не характер в Антоніни Никонівни – віск. З неї хоч свічки ліпи (Ю. Збанацький).