літун

ЛІТУ́Н, а́, ч.

1. Той, хто літає, має здатність літати.

Над лісом кружляли високо-високо соколи та шуліки, .. найбистріші літуни між птицями (Юліан Опільський);

Сокіл. Або ще – боривітер. Кращий сокіл у роду соколів. Неперевершений літун, який може змагатися – і змагається – з вітром піднебесним, і – перемагає його (В. Чемерис).

2. заст. Пілот.

– Обіцяв прибути до нас товариш Микола [льотчик], отой літун, що ви бачили його в Києві на аеродромі (С. Васильченко);

Танкісти, артилеристи, літуни й кавалеристи й інші — все це перло хаосом, переганяючи одне одного (І. Багряний);

Від генерала залишилася лише пілотка із синенькою каймою, тож можна вважати, що він загинув у повітряному бою, як і личить іменитому літунові (В. Шкляр).

3. Про дитячу забавку, яка має назву повітряного змія.

Перші згадки про літунів зустрічаються ще в II столітті до н.е., в Китаї (так званий змій-дракон) (з наук.-попул. літ.);

Для виготовлення літуна треба мати квадратний аркуш паперу і соснові дранки (з навч. літ.).

4. перен., зневажл. Той, хто часто міняє місце роботи, шукаючи особистої вигоди.

Хіба “літун” тямить, що таке шахта! “Літунові” тільки б сезон перетягнути (Б. Антоненко-Давидович);

– А куди? За довгим карбованцем? Декому подобається бути літуном-перекотиполем – діло його. А котромусь більше до душі триматися кореня (О. Гончар).