лічець
ЛІЧЕ́ЦЬ, чця́, ч., заст.
Лікар.
До неї кликали кращих лічців Києва й інших, далеких, городів, але всі вони, бачачи висхле тіло цариці, чуючи її страхітливий кашель, смутно похитували головами (С. Скляренко);
Дід-лічець уже заново перев'язав рани .. і сидів, підперши голову руками (А. Хижняк);
І не поможуть [маркграфові] ні мудрі абати з їхніми молитвами, ні привезені з самої Італії славетні лічці, ні кропивне сім'я з медом (П. Загребельний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- лічець — ліче́ць іменник чоловічого роду, істота лікар арх. Орфографічний словник української мови
- лічець — ЛІ́КАР (особа з вищою медичною освітою, що лікує хворих), МЕ́ДИК, ДО́КТОР розм., ЕСКУЛА́П жарт. заст., ЛІЧЕ́ЦЬ заст.; ЦІЛИ́ТЕЛЬ книжн. уроч., ЗЦІЛИ́ТЕЛЬ книжн. уроч. (той, хто зціляє, виліковує); КОНОВА́Л зневажл. (поганий лікар). Словник синонімів української мови
- лічець — ЛІЧЕ́ЦЬ, чця́, ч., заст. Лікар. Уже в Київській Русі були своєрідні лікарі — "лічці", "відуни", які лікували людей (Нар. тв. та етн., 4, 1965, 70); Дід-лічець уже заново перев’язав рани.. і сидів, підперши голову руками (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 112). Словник української мови в 11 томах