маніжитися

МАНІ́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, недок., розм.

1. Поводитися манірно; маніритися.

[Захарко:] Та то Домаха, може, з болісті? Хвора людина – треба вибачити! .. [Василь:] Дуже вже вона маніжиться! (М. Кропивницький);

Гнат бере стакан в руки і так маніжиться, ніби тієї горілки зроду і не куштував: хмуриться, кривиться, одвертається (Григорій Тютюнник);

Міхрімах не схожа була на свою матір. Та одразу збагнула науку молодого стайничого, а ця маніжилася й дурила голову новоспеченому візиру (П. Загребельний);

– Ну чого, Іване, маніжишся, ти ж не дівка. – Я не маніжуся... Я такий є (Ю. Мушкетик).

2. з ким. Те саме, що па́нькатися.

– Ну, тоді давай уже говорить так говорить по-справжньому, к чортовій мамі, чого маніжиться! (І. Багряний);

– Та що там ви зо мною маніжитесь?.. Під три чорти!.. (Б. Антоненко-Давидович);

Кат із нею [дівчиною], посадовить її на санки, тільки не біля себе, а на самім задку, – з їхнім братом не дуже треба маніжитися, а то ціни собі не складуть (М. Стельмах);

– А щодо Селім-бея, то була б у нього найменша змога – не став би з нами маніжитись (Б. Левін).

3. Те саме, що вередува́ти.

– Зінько злегка застогнав. – Не маніжся! Не маленький! – гарикнув на його лікар (Б. Грінченко);

Він на сей раз нічого мені, тільки так застогнав болісно. Я не витерпів: – І чого б я ото маніживсь, – кажу (А. Тесленко);

– Я ліпше вам заспіваю іншої, – не став Тарас маніжитись. – Підпомагайте! (Василь Шевчук);

Посилають за моїми бабою. А баба маніжаться: і ніколи їм, і роботи по горло, і не хочеться їм... (Г. Тарасюк).