маревний

МА́РЕВНИЙ, а, е.

1. Стос. до марева (у 1 знач.); зумовлений ним.

Як лежав я у комірчині й то поринав у гарячу, маревну безвість, то виринав з неї на якийсь час, одного разу .. почув у сінях якусь метушню, тупотіння (Ю. Мушкетик);

А може, подумав Олізар, вже нема світу живого, а тільки маревний? (Валерій Шевчук);

* У порівн. Кінець! .. Що робити? Як врятувати щастя, що виявилося таким нетривалим, примарним, як маревний оазис? (М. Руденко);

// Який має неясні, мінливі обриси.

Химерні, довгасті тіні маревними нарисами лежать на білій сосновій підлозі (М. Старицький);

Мала вона в собі щось вабливе.., коли той дикий татарський вершник навіть уночі, лиш при маревному світлі пожежі, полонився нею аж так, що виокремив її з-поміж усіх інших бранок (П. Загребельний);

Перед очима в нього пропливали маревні каламутно-білі плями хат (Ю. Бедзик).

2. Прикм. до ма́рево 3.

Опівдні маревна повінь ущерть наллє степ (О. Гончар).