марновірний

МАРНОВІ́РНИЙ, а, е.

1. Те саме, що забобо́нний 1.

Та хто порахує всю павутину марновірних голів? Наче Бог – варвар, щоб за дрібницю ворогувати (Г. Сковорода);

Графові тієї ночі приснився страшний сон, і він відразу ж після сніданку сів сам собі ворожити на картах – молодий граф був марновірний (О. Донченко);

– Не на добре така зустріч. – Не на добре? А ви марновірні, виходить, Ніно. – Взагалі ні, але тут, у вас, мабуть, повірю в забобони (О. Копиленко);

– Якби я був марновірним, то вирішив би, що ти сам король Артур, який проснувся від тисячолітнього сну (О. Авраменко, В. Авраменко).

2. Який ґрунтується на марновірстві.

У свідомості деяких наших людей ще й досі збереглись марновірні, антинаукові уявлення про здоров'я і причини хвороби людини (з наук.-попул. літ.);

// Спричинений марновірством.

[Флегон (з марновірним жахом):] Хто меч підійме, від меча загине (Леся Українка).