маскарад

МАСКАРА́Д, у, ч.

1. Свято, бал, учасники якого одягнені в маски та костюми (казкові, етнографічні тощо); костюмований бал.

Вона заторохтіла про губернію. – Там-то хороше, там-то весело! Садки, клуби, маскаради (Панас Мирний);

Словом, був такий маскарад під одкритим небом, як у нас в залі (М. Коцюбинський);

Палац піонерів організував маскарад у залі однієї з шкіл у центрі міста (Л. Смілянський);

Дворянство, що з'їхалося до Вінниці, не стільки займалося державними справами, як проводило час у постійних розвагах: влаштовували бали та маскаради (із журн.).

2. перен., ірон. Про незвичайний для когось одяг, що дуже змінює вигляд.

Стадницькому хочеться і вилаятись, і розсміятися, до того стало кумедним обличчя Салогана, перемотане хустками до самого носа. – Це що за маскарад? – Ой, голова і зуби, – стогне управитель (М. Стельмах);

– А що це за маскарад, Женю? – Маскарад? – жваво відповіла Женя. – А ти теж у дранті. Чому питаєш? Сама знаєш, для чого я так вирядилася (А. Хижняк);

Мустафа вибрав для відвідин нічну пору і з'явився не в своєму пишному візирському вбранні, а в простій одежі яничара. Для чого такий маскарад? (В. Малик);

Обличчя незнайомця було все сховане під капелюхом. Макар посміхнувся: що за маскарад?! (І. Роздобудько).

3. перен. Про вигляд і поведінку, за якими приховується справжня сутність когось, чогось.

Я брав навмисне “об'єктивні” теми, ніби з історії або з чужого мені соціального осередку, але ж се був тільки “маскарад душі” (Леся Українка);

– Все, – наказав Антон. – Досить того маскараду. Або ти віддаєш мені мою папку, або... (Любко Дереш).