махнути

МАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., чим і без дод.

1. Однокр. до маха́ти 1.

Вгада орел, що й день і ніч Горлиці воркують, – Махне крилом, уб'є обох, Уб'є – і не вчують (Я. Щоголів);

– Бач, туман який! – замість відповіді махнув перед себе батіжком Кізка (Є. Кротевич);

Чмир заспокійливо махнув рукою й простягнув ще не закурену цигарку (Б. Антоненко-Давидович);

Здалося, що льотчик махнув йому крилом (М. Вінграновський);

Дорош махнув рукою бійцям, вони відкрили борт машини і почали там щось робити (Григорій Тютюнник).

2. розм., фам. Іти, їхати, бігти, вирушати в певному напрямку.

А може, я.., грошики взявши, махну на Рив'єру (В. Самійленко);

На правому березі з вечірнього туману раптом вискочив роз'їзд і, недовго міркуючи, махнув просто через лід, на ополонки (Я. Качура);

Ех, не хотілося Валерієві згадувати, як вони з товаришем на світанку непомітно покинули кемпінг і махнули в гори (М. Білкун);

Приходимо на стоянку. Знічев'я вирішую махнути в ліс (Любко Дереш).

3. перен., розм., рідко. Те саме, що черкну́ти.

Дай, думаю, махну замісто [замість] Храпка – Печариця! І махнув! Та ще так розмахнувся, – і сам не пізнав би, чи я писав, чи хто другий (Панас Мирний).