маяти

МА́ЯТИ, ма́ю, ма́єш, недок.

1. тільки 3 ос. Коливатися від вітру або швидкого руху; розвіватися.

Обснувало [павутиння] тополі, верби, стіжки, тини; маяло на вершечках садків (І. Нечуй-Левицький);

Поли з рудої юпки, мов крила, мають за ним від прудкого бігу, а він усе біжить далі та голосить (М. Коцюбинський);

// Літати, тріпочучи крильцями.

Ми спочивали серед буйних трав .. Маяли над ними Метелики, маленькі і великі, Жовтогарячі, жовті, голубі (М. Рильський).

2. Робити рухи, помахи чим-небудь; махати.

Вже ось сонце за лісочком, Трьомсин їде холодочком, Малахаєчкою має, Мов коня-то підганяє (І. Манжура);

Балакучі моторки стрекотіли .. Але й човни не поступалися перед ними, вони так гарно як один маяли веслами (О. Іваненко);

// Колихати гіллям, листям і т. ін.

Де ж ти взялась, сиротино, Тополенько мила?.. Не промовить тополенька, Лиш гіллями має (С. Руданський);

Край шляху смокви листям тихо мають (І. Франко);

// що, чим. Розвівати що-небудь (про вітер).

Нехай мої чорні кудрі Буйний вітер має, Нехай мене, молодої, Ніхто не займає (П. Чубинський);

[Маруся:] Насиплють високу могилу, поставлять хреста з двома хустками; вітрець буде хустками маяти (М. Старицький).

3. тільки 3 ос. З'являтися час від часу в полі зору; виднітися вдалині.

Має біла торба Через яр, Йде дівчина горда На базар (П. Воронько).

4. тільки 3 ос., рідко. Злегка повівати (про вітер).

Має вітер над горою, Грає сонце у садах... (М. Рильський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me