месницький

МЕ́СНИЦЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до ме́сник.

Збиралися не раз над Бориславом, Дрогобичем, Львовом бурі месницьких народних повстань (з газ.);

Йшли [партизани] по месницьких давніх стежках (П. Воронько);

// Належний месникові.

А горда пісня прославляла Денними чарами вночі І наші радісні орала, І наші месницькі мечі (М. Рильський);

// Який складається з месників.

Ув'язнені тюремних стін, Що їх врятовано з неволі, Вступають в месницький загін (М. Шеремет).

2. Сповнений почуття помсти.

Ніщо у житті не лякало Івана, Лиш месницький вогник поблимував з віч. Убив свою пані, убив свого пана, Маєток спалив і подався на Січ (Я. Шпорта);

Гнів гайдамацький повстанський Месницьким кличем йде крізь важкі лихоліття (Л. Забашта).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me