месницький

МЕ́СНИЦЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до ме́сник.

Збиралися не раз над Бориславом, Дрогобичем, Львовом бурі месницьких народних повстань (Рад. Укр., 19.ІІ 1964, 2);

Йшли [партизани] по месницьких давніх стежках (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 134);

// Належний месникові.

А горда пісня прославляла Денними чарами вночі І наші радісні орала, І наші месницькі мечі (Рильський, II, 1960, 310);

// Який складається з месників.

Ув’язнені тюремних стін, Що їх врятовано з неволі, Вступають в месницький загін (Шер., Генерал Орленко, 1948, 33).

2. Сповнений почуття помсти.

Ніщо у житті не лякало Івана, Лиш месницький вогник поблимував з віч. Убив свою пані, убив свого пана, Маєток спалив і подався на Січ (Шпорта, Вибр., 1958, 494);

Гнів гайдамацький повстанський Месницьким кличем йде крізь важкі лихоліття (Забашта, Пісня.., 1961, 32).