миг

МИГ¹, МИГ-МИ́Г, виг., розм.

Уживається як присудок за знач. мига́ти.

На небі ані хмариночки; зорі тільки миг-миг... (А. Тесленко);

– Було, гребу сіно, – аж курява курить! Одна нога тут, а друга там; а руки тільки миг-миг! (Ганна Барвінок);

Поїзд рушив .. А повз очі – водокачка, телеграфні стовпи, по дорозі вози з буряками. Миг повз очі (А. Головко).

МИГ², а, ч., рідко.

Те саме, що мить.

Бурхав так вітер .. Бив в очі, стежку з-перед ніг Неначе вкрав в короткий миг (І. Франко);

І чути було в цей миг, Як стукає серце землі (О. Гончар).

◇ (1) В оди́н миг (мент), перев. з дієсл. – дуже швидко, миттю.

Її жаль перекинувся в один миг у велику радість (Л. Мартович);

В один мент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї (М. Коцюбинський);

Кореспондент.. покрутив чорного ґудзика у фотоапараті. – Тепер присядьте .. Я вас в один мент візьму на приціл (Ю. Мушкетик);

В оди́н мет.

Кармель в один мет, як її забачив, скочив з воза і опинився коло дівчини (Марко Вовчок);

(2) У миг (мить) о́ка, перев. з дієсл. – дуже швидко, миттєво.

Відбулося все у миг ока (з газ.);

Марійка метнулася до потайного ходу, владно потягла за собою Івана... В мить ока вони опинилися за стодолою (Г. Колісник);

В оди́н миг о́ка.

Вони почали стиха підгарчувати один на одного і в один миг ока розлютувались (І. Нечуй-Левицький).