мигнути
МИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
Однокр. до мига́ти.
Раптом каганець мигнув і забився в агонії. Почав гаснути (А. Головко);
Його очі на мить спинились, і в них мигнув наче далекий виблиск пожежі (М. Коцюбинський);
Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, Теслу, було, і струг покине Та й дивиться; і час мине, А він і оком не мигне (Т. Шевченко);
Застигла Ганна й не мигне (П. Дорошко);
Здалека мигнули дві дівочі постаті (Н. Кобринська);
По зарослому лиці селянина мигнула тінь цікавості й тривоги (В. Бабляк).
◇ (1) Ду́мка бли́скавкою мигну́ла в голові́ (д) див. ду́мка;
(2) І [о́ком] не мигну́ти – дивитися на кого-, що-небудь дуже уважно, пильно, не відриваючись.
Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, дивиться; і час мине, А він і оком не мигне (Т. Шевченко);
Застигла Ганна й не мигне (П. Дорошко);
Майну́ло (мелькну́ло, мигну́ло і т. ін.) в голові́ див. майну́ти;
(3) Мигну́ти (мелькну́ти) п'я́тами, жарт. – швидко побігти.
Половина пластунів мигнула п'ятами й понеслась за тракторами (М. Трублаїні);
Як (рідше ті́льки) о́ком моргну́ти (мигну́ти, клі́пнути і т. ін.) див. моргну́ти.
Значення в інших словниках
- мигнути — мигну́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- мигнути — -ну, -неш, док. Однокр. до мигати. Як оком мигнути — дуже швидко, миттю. Великий тлумачний словник сучасної мови
- мигнути — ду́мка майну́ла (сяйну́ла, бли́снула, пробі́гла і т. ін.) (в голові́) у кого, чиїй. Хто-небудь раптово подумав про щось, додумався до чогось. Майнула думка повернути просто степом до Карасу (Іван Ле); — Ой! Ще стеля завалиться та й мене вб’є!... Фразеологічний словник української мови
- мигнути — БЛИ́СНУТИ (дати блиск, виділитися блиском), МИГНУ́ТИ, СПАЛАХНУ́ТИ підсил., ВИ́БЛИСНУТИ підсил., БЛИСКОНУ́ТИ підсил. розм., ПАЛАХНУ́ТИ підсил. розм.; ЗБЛИ́СНУТИ (слабко); ПРОБЛИ́СНУТИ (слабко крізь яку-небудь перешкоду); КРЕСНУ́ТИ (КРЕСОНУ́ТИ) підсил. Словник синонімів української мови
- мигнути — МИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до мига́ти. Раптом каганець мигнув і забився в агонії. Почав гаснути (Головко, І, 1957, 147); Його очі на мить спинились, і в них мигнув наче далекий виблиск пожежі (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- мигнути — Мига́ти, -га́ю, -єш, одн. в. мигнути, -ну́, -не́ш гл. 1) Мигать, мигнуть. Зорі... мигали і бризкали світом в сухому прозорому повітрі. Левиц. Пов. 165. 2) Мелькать, мелькнуть. 3) Только одн. в. Ударить. Мигнув попід бороду бурсака. Св. Л. 220. --------------- Мигнути, -ся см. мигати, -ся. Словник української мови Грінченка