мигтіти

МИГТІ́ТИ, ти́ть, недок.

1. З'являтися на короткий час і зникати з поля зору; мелькати.

Мигтять білі метелики понад молоденькою травичкою (Марко Вовчок);

За дверима теплушки швидко мигтіли телеграфні стовпи, а далі розкинулись мальовничі подільські простори (Ю. Смолич);

// Створювати враження рябизни в очах; мерехтіти.

Сонце світить, щось у повітрі мигтить проти його [нього] (А. Тесленко);

Воно [повітря] мерехтіло, мигтіло й зблискувало, наче живе срібло (Ю. Смолич);

// Відбиватися на обличчі, в очах (про переживання, почуття).

Тая радість перелітає з одного обличчя на друге, мигтить, мов зірниця, в очах (Леся Українка);

Титан поклав трубку і якусь мить дивився на присутніх. В його очах мигтіла втома (Олесь Досвітній);

// перен. Швидко, зненацька з'являтися у свідомості.

У його в голові вже мигтіли картина за картиною (Б. Грінченко);

Довго йшов Тайо .. Часом мигтіла турботна думка: “Чи так, як треба, я йду?” (М. Трублаїні).

2. Те саме, що бли́мати 1.

Глупої ночі вдарить страшенний мороз, .. вистелить небо ясними зорями, і мигтять вони (Панас Мирний);

Мигтіла свічка. У світлиці Понуро, вогко, Що в гробниці (І. Франко);

Господар .. присунув до себе каганчик, що жалісно мигтів крихітним пелюстком вогника (М. Стельмах);

Вона цілий вечір може незрушно дивитися на сліпі хвилі світла [телевізора], що течуть, біжать, мигтять без кінця (О. Гончар);

// Блискати.

В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник);

На середині з тихим шумом обертались, мигтячи спицями, два величезні маховики (С. Чорнобривець).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me