миряни

МИРЯ́НИ, ря́н, мн. (одн. миря́нин, а, ч.; миря́нка, и, ж.), заст.

1. Люди, що живуть у миру (див. мир² 4), не мають духовного звання і не належать до духовного сану.

Були [у пеклі] і штатські, і воєнні. Були і панські, і казенні, Були миряни і попи (І. Котляревський);

Андрій увійшов до костьолу. Ченці, ксьондзи й миряни стояли навколішках і молилися (О. Довженко);

[Мотря:] За кого ти їх [свічок] так багато ставляла? [Хведоска:] За рід і за мир хрещений. [Мотря:] А за того ж мирянина скільки? (М. Кропивницький);

[Василь:] Ти завжди видавала з себе більше мирянку, ніж черницю, тебе життя тягло до себе (Панас Мирний).

2. іст. Члени сільської громади, миру (див. мир² 3); селяни.

– Не тичу свого носа на волосні або сільські сходи, де миряни радяться про свої громадські діла (Панас Мирний);

Чекаючи, доки миряни вщухнуть, Хлопєшка недбало відставив ногу, відпустив губу, наче ось-ось хотів плюнути (О. Гончар).

3. тільки мн. Люди (у 4 знач.).

– Ґвалт, миряни, що це з нами! Вилупіть лиш баньки! (П. Гулак-Артемовський);

Один [лірник] сліпий, другий кривий, А третій горбатий. Йшли в Суботов про Богдана Мирянам співати (Т. Шевченко);

Поставили [у Дем'яна] на стіл вареників макітру І пляшку – свашку всіх мирян (Л. Глібов).