молитися

МОЛИ́ТИСЯ, молю́ся, мо́лишся, недок.

1. Звертатися до Бога, до святих з проханням, подякою; проказувати слова молитви.

Богу молиться, а чорту вірує (Номис);

Ганна Федорівна .. потай від зятя молилася вдома (А. Шиян);

* У порівн. Дівчина .. піднімає горня й обличчя до місяця і так говорить до нього, неначе молиться (М. Стельмах);

// безос.

Не знаю, Чого маленькому мені Тойді [тоді] так приязно молилось, Чого так весело було (Т. Шевченко);

– Як тобі, жінко, молилося? (М. Стельмах);

// на кого – що, до чого. Проказувати слова молитви, повернувшись обличчям до кого-, чого-небудь.

Одні .. присягалися, що на власні очі бачили, як Інокеша стояв посеред хати на колінах у сльозах і молився на свою жінку, як на ікону (Григорій Тютюнник);

– Чого б їм [гурту людей] зарання тут стовбичити? .. – подумав [Терентій], молячись на кучеряве золото образів (М. Стельмах);

Прокинулась світова мати [сонце], показала нам личенько красне! .. Слав її, пишная земле, молись до неї, живий світе! (Панас Мирний);

Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (А. Шиян);

* Образно. – 3 Ясногорською щось накльовується? – Факт. Потайки молиться [Черниш] на її фотографію (О. Гончар).

2. Благати, дуже просити.

І просилася, І молилася: “Пусти мене, старий діду, На вулицю погулять!” (І. Котляревський);

– Піду! – каже Михайло, зриваючись і шукаючи очима великого дідового кия.., а Маруся проситься й молиться, й так пригортається, наче прикипа (Марко Вовчок).

3. кому, чому, перед чим, до кого, перен. Захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось.

– Нікому я так щиро не молюся – як жіночій красі! (Панас Мирний);

Як тебе не любить, не молитись тобі, не співати, Моє сонце, мій день, зачарована щастя блакить (В. Сосюра);

Гірш од усього і важче від усього те, що, перед чим молилась, у чім кохалась, тепер дивлюся, як на свою .. погибель! (Ганна Барвінок);

– Щасливий ти, Якове! – казав він, – щасливий! Он твоя? – сидить... тиха та мирна... Молитися до неї, та й годі! (Панас Мирний);

// на кого. Дуже любити, обожнювати кого-небудь.

Хлопчик був закоханий першою любов'ю, молився на неї [Юлю] і втрачав над собою всю владу, як тільки її жагучі очі дивилися на нього (Григорій Тютюнник);

– Бідний той перший чоловік, як він її любив, – ні, він ледве смів любити її, він молився на неї (Леся Українка).

◇ (1) Моли́тися скляно́му бо́гові (бо́гу) <�Прихили́тися до скляно́го бо́га>, ірон. – випивати, пиячити.

Підріс [бурсак] – давай молитися скляному богові... (Панас Мирний);

Щоб хоч трохи розважитись, щоб погасити прометеїв огонь в мученій душі, прихилився [Лушня] до скляного бога: привчився горілочку вживати (Панас Мирний);

(2) Як Бо́гу (Бо́гові) моли́тися / помоли́тися – приємно, радісно, легко і т. ін. (щось робити).

Та це їй як Богові молитися (із журн.).