морока

МОРО́КА, и, ж., розм.

Те саме, що кло́піт 2; турбота (у 1 знач.).

І розказать не можна, яка нам морока була з тією дитиною: цілісінький день і цілісіньку ніч кричить (О. Стороженко);

Знаю, що як своє хазяйство, то мороки багато; робиш не менше, як і по економіях, а клопоту... аж по вуха... А нема нічого, то й клопоту нема (В. Винниченко).

◇ Бий / поби́й тебе́ (його́, її́ і т. ін.) лиха́ годи́на (грім, хрест, моро́ка і т. ін.), див. би́ти;

(1) Бода́й (неха́й, хай і т. ін.) моро́ка кому, лайл. – уживається для вираження незадоволення, досади з приводу чого-небудь, несхвалення чогось і т. ін.

– А бабка бурчить, викладаючи факти: – Все пишуть і пишуть, бодай їм морока, А ти по конторах літай, як сорока! (С. Олійник);

(2) Моро́ка [його́] зна́є що, несхв.:

а) уживається для вираження невпевненості, необізнаності в чомусь; незрозуміло, невідомо і т. ін.

Таки й справді морока його знає, що воно за молодиця (С. Васильченко);

б) уживається для вираження захоплення, подиву з приводу чого-небудь.

Був собі колись-то якийсь-то маляр... Там морока його зна, як то гарно малював! (Г. Квітка-Основ'яненко);

(3) Моро́ка несе́ кого, зневажл. – уживається для вираження незадоволення у зв'язку з небажаною появою кого-небудь або недоречністю чиїхось намірів іти, їхати, збиратися кудись.

– Куди тебе морока несе опівночі? – Ятери хочу потрусити (Григорій Тютюнник);

(4) Хай (неха́й) поб'є́ моро́ка кого, що, лайл. – уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, недоброго побажання комусь.

Хай поб'є морока тих, хто чинить зло (з усн. мови);

Поби́ла б моро́ка.

Побила б їх морока! (прислів'я).