1. Словник української мови у 20 томах

мурза

МУРЗА́, и́, ч., іст.

Титул феодальної знаті в татар, а також феодал, що мав цей титул.

Чули, чули запорожці з далекого Криму, Що канає [конає] Гетьманщина, Неповинно гине. Чули, чули небожата, Чули, та мовчали. Бо й їм добре на чужині Мурзи завдавали (Т. Шевченко);

Була тут також весела й вертлява красуня Мері, дружина багатого кримського мурзи (О. Гончар);

* У порівн. На літо він завжди голив голову і сидів, як татарський мурза (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мурза — Мурза́: — титул феодального вельможі у татар [43] Словник з творів Івана Франка
  2. мурза — мурза́ іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири мурзи́ Орфографічний словник української мови
  3. мурза — див. лице; неохайний Словник синонімів Вусика
  4. мурза — -аки, ч., іст. Титул феодальної знаті в татар, а також феодал, що мав цей титул. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. мурза — Шляхтич (татарський) Словник чужослів Павло Штепа
  6. мурза — Знатний татарин, татарський вельможа, татарський князьок, спадковий старшина Словник застарілих та маловживаних слів
  7. мурза — мурза́ див. мірза Словник іншомовних слів Мельничука
  8. мурза — МУРЗА́, и, ч., іст. Титул феодальної знаті в татар, а також феодал, що мав цей титул. Чули, чули запорожці з далекого Криму, Що канає [конає] Гетьманщина, Неповинна гине. Чули, чули небожата, Чули, та мовчали. Словник української мови в 11 томах
  9. мурза — Мурза, -зи м. 1) Мурза, татарскій князь. Всіх мурз із куренів вечеряти позвати. К. МБ. X. 19. 2) Запачканное, неумытое лицо. Словник української мови Грінченка