мучений

МУ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до му́чити.

Мучений нестерпною непевністю, то блід [монарх], то червонів, боячися, аби хто з робітників не ляпнув якого нечемного або бунтівничого слова (І. Франко);

Мучений муштрою, цькований щоденними переслідуваннями, великий наш Кобзар знайшов собі друзів – таких же підневільних, як і він, трудящих казахів (з газ.);

Демон – складна натура, мучена протиріччями (М. Рильський);

// му́чено, безос. пред.

– Ох, бабусечко! І морено, й мучено нас – та все дурницею (Марко Вовчок);

Щось летить і співає мені: “Ой синочку, порадничку. Ой де ж ти був, мій зрадничку, Як в бік мене улучено, Як в'язано і мучено” (О. Олесь).

2. у знач. прикм. Стомлений, зморений.

– Ах, правда, я обіцяла не сміятися, – перебила вона сама свій сміх, бо завважила, що обличчя поетове мало дуже мучений вираз (Леся Українка);

Після ситної страви Оверка потягло до сну, хотілося розпластатися на траві, щоб одійшло мучене тіло, квола голова (К. Гордієнко).