мінитися

МІНИ́ТИСЯ, міню́ся, мі́нишся, недок.

1. Те саме, що міня́тися 3.

Люта посуха не держить все літо, Люта зима не на рік, Міниться все, і – надійся і віруй: Горе тяжке не на вік (Дніпрова Чайка);

Його погляд увесь час мінився: очі то округлялись, то звужувались (Ю. Збанацький).

2. Втрачати самовладання під впливом якихось переживань.

Андрій аж мінився, так сердивсь (М. Коцюбинський);

– Ти, каже, – не хвилюйся і з заздрощів не мінись: їстимемо разом! (Остап Вишня);

Мама просто мінилася від щастя (М. Чабанівський).

3. Затемнюватися на короткий час; меркнути.

Хай ніколи, ніде не збувається все, Що у снах зачарованих сниться, Хай у прірву мене життя вихром знесе, – Знаю: сонце на хвильку міниться (П. Грабовський);

Хуґа починалася .. Мінився місяць, ховаючись у сніговій імлі (М. Трублаїні).

4. чим. Сяяти різними тонами, кольорами; переливатися, грати (див. гра́ти 7).

Стерла [жінка панотця] з повіків сльозу, що мінилася проти сонця красками веселки (Л. Мартович);

Дніпро мінився золотом... Сяяв над ним округлий вербовий гай (Василь Шевчук);

// без дод.

Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... (М. Коцюбинський);

Горіли травневі написи, мінились декоративні вітрини (В. Підмогильний).

◇ (1) Аж в оча́х мі́ниться, безос. – у когось неприємні зорові відчуття від чого-небудь дуже яскравого, від швидкої зміни об'єктів і т. ін.

Таке синє поле, аж в очах міниться... (Д. Косарик);

(2) [Аж] міни́тися / переміни́тися в лиці́ (на лиці́, на обли́ччі і т. ін.) – набувати незадоволеного, часом нездорового і т. ін. виразу (обличчя) у зв'язку з чим-небудь; переживати, нервувати, червоніти, бліднути і т. ін.

[Любка:] Він її [Хведоску] очима пече, а вона аж міниться в лиці (М. Кропивницький);

А як [Гелена] мінилася в лиці, коли сорочка перкалева згоріла в мене у руці! (Л. Костенко);

Махиня явно глузував з панка, допікаючи кожним словом, а той аж мінився на лиці, але не подавав виду (Олена Пчілка);

Роман стояв оддалік і мінився на обличчі. Він якось чудно усміхався під вусом, слухаючи палку бесіду Семенову (М. Коцюбинський);

Шестірний перемінився в лиці – поблід, задрижав і, одвернувшись від Жука, почав тихо сьорбати борщ (Панас Мирний).