мірка

МІ́РКА, и, ж.

1. Сукупність даних, що визначають розміри кого-, чого-небудь.

– Треба мені, отче Палладію, зняти мірку з аналою (І. Нечуй-Левицький);

Пошиті вони [костюми] з поганого матеріалу, поганими кравцями, не по мірці, не випрасувані, зім'яті, дешеві (О. Довженко).

2. Народно-побутова одиниця об'єму сипких тіл місткістю від 16 до 25 кг та посудина такої місткості.

Зерно для продажу та інші сипкі речовини міряли пудами, а в хатньому господарстві – міркою (з наук. літ.);

– Коли б же хоч тих десять мірок змолоти – усе було б хліба на який там час (М. Коцюбинський);

// Дерев'яна посудина у вигляді видовбаної колоди різних розмірів для тримання зерна, борошна і т. ін.

Ставши боком до вітру, баби віяли, високо піднісши вгору дерев'яні мірки з зерном (Ю. Яновський).

3. Те саме, що мірчу́к.

А крук – мельник на клин насипає, А горобчик, жвавий хлопчик мірки відбирає (П. Чубинський).

4. Те саме, що мі́ра 3–6.

Зсутулюючись, він обережно і пильно кривить очима на склянку, в яку до мірки наливає царську веселуху (М. Стельмах);

Та над усе ціню я ту Малую мірку мук і болю, Котрі приняв я в сім життю [житті] За правду, за добро, за волю (І. Франко);

[Руфін:] Либонь що так! Дрібніша стала й мірка, якою міряють і честь, і цноту (Леся Українка);

Інколи втілювати в життя прогресивні рішення перешкоджає не брак ресурсів чи інших можливостей, а стереотип мислення, спроби вимірювати технічний та економічний прогрес учорашніми мірками (з наук.-попул. літ.).

Зніма́ти / зня́ти мі́рку див. зніма́ти.

◇ (1) Виміря́тися одніє́ю мі́ркою (д) див. мі́ряти;

Мі́ряти мі́рками (мі́ркою, ковше́м) гро́ші див. мі́ряти;

(2) Мі́ряти на свою́ ку́цу мі́рку (д) див. мі́ряти;

Мі́ряти одніє́ю мі́ркою (на одну́ мі́рку, на оди́н арши́н і т. ін.) див. мі́ряти;

Мі́ряти / примі́ряти на свій арши́н (своє́ю мі́ркою, на свою́ мі́рку і т. ін.) див. мі́ряти;

(3) Перебра́ти мі́рку (д) див. перебира́ти.