на

НА¹, прийм. Уживається із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. на виражають:

Просторові відношення

1. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні предмета;

// із знах. в. Уживається при позначенні предмета, який служить опорою для кого-небудь.

Він підійшов до окопу і сперся на сухе ломаччя (М. Коцюбинський);

// Уживається при позначенні того, на що спрямовується дія з іншого об'єкта.

Зграя акордів перлистих Із неба на землю поллється (Леся Українка);

Один за одним стали грякати в порту важкі снаряди, і не встигли люди опам'ятатися, як кілька темно-сірих сталевих акул уже мчали з моря на порт (О. Гончар);

// із знах. і місц. в. Уживається при позначенні особи, предмета.;

// із знах. в. Уживається при позначенні того, що є ніби центром якої-небудь особливості, стану і на що спрямована дія.

Де вже та їжа піде на душу, як сльози заливають очі?.. (Панас Мирний);

На серце лягло щось страшне, урочисте... (Леся Українка).

2. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні предмета, місця, простору;

// із знах. в. Уживається при позначенні місця, простору, що є кінцевим пунктом руху.

– Ходім, – сказала [Марія] та й пішла На Ніл сороченята прати В дорогу синові (Т. Шевченко);

Зважився Максим перебути .. весну до зелених свят, а вже тоді подаватися додому на село (Б. Грінченко);

Він перший пішов з Микитою на степи засновувати комуну (Ю. Яновський);

// із знах. в. Уживається при позначенні напряму руху або якої-небудь іншої дії.

Встали сіромахи, Помолились на схід сонця, Пішли понад шляхом (Т. Шевченко);

Він пройшов повз хату і почимчикував прямо на місто (Панас Мирний);

Я підняв руку. Але крейсер не зупинився й швидко зник у напрямі на північ (Ю. Яновський);

// із знах. в. Уживається при позначенні предмета, що є орієнтиром при визначенні руху (з відтінком об'єктних відношень).

[Явдоха:] Послі собі побалакаєте, а тепер ідіть з Богом з моєї хати, бо й другі на огонь почнуть сходиться (І. Карпенко-Карий);

Чепурненька покоївка, що вийшла на дзвінок, упізнавши Павлушину матір, привітно всміхнулась і помогла роздягтись (А. Головко);

// із знах. і місц. в. Уживається при позначенні місця, сфери діяльності або заняття.

Броски .. збираються на ярмарок (М. Коцюбинський);

Мартосі впало на думку взяти й Дарку з собою до двора на роботу (Леся Українка);

Глядачів було вже повно, а маленьке віконце каси ще обліплювали охочі потрапити на спектакль (Д. Ткач);

// із знах. в. Уживається при позначенні предмета, до якого обернений або у напрямку якого спрямований інший предмет.

Хата наша – 2 кімнатки – нічого собі .. Кожна кімнатка має двері на балкон і одно вікно (М. Коцюбинський);

Вікно виходило на море (М. Рильський);

// із знах. в. Уживається при позначенні предмета, з яким стикаються або до якого наближаються під час руху, якоїсь дії.

Рука його злегенька посунулась по закутаному тілі, намацала лікоть, плече... і раптом наткнулась на шершаву колючу бороду (М. Коцюбинський);

Часто мотика натрапляла на каміння й так скреготала, що нило в зубах (С. Чорнобривець).

3. з місц. в. Уживається при позначенні місця, на якому або поблизу якого перебуває предмет, відбувається дія або на яке поширюється певний стан.

На улиці невесело, В хаті батько лає (Т. Шевченко);

Скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти (Ю. Яновський);

Гнат підійшов до печі, де на черені сушилося гарбузове насіння (І. Муратов);

Марія жде доньку на воротях (В. Бабляк);

// Уживається при позначенні географічних понять, де відбувається яка-небудь дія, поширюється певний стан.

На заході, під безхмарним небом, стояло здорове золоте сонце (М. Коцюбинський);

В темний вечір сиджу я в хатині, Буря грає на Чорному морі... (Леся Українка);

З півночі на південь [України] лежать Придніпровська, а на півдні – Причорноморська низовини (з наук.-попул. літ.);

// Уживається при позначенні об'єкта, який змінює свій зовнішній вигляд.

Як нагадають про панів, то Прокіп Іванович і на виду зміниться, і насупиться (О. Стороженко);

Хлопець міниться на лиці. На ньому розпливаються червоні плями (В. Речмедін);

// Уживається при позначенні того, в межах чого виявляється певний душевний стан.

Гнат виявив перед Настею все, що так довго гнітило його серце, труїло його життя, і йому наче легше стало на серці (М. Коцюбинський);

На душі у Ван-Ліна неспокійно (О. Довженко);

// Уживається при іменниках, які уточнюють, конкретизують місце перебігу дії.

Коло гаю, в чистім полі, На самій могилі, Дві тополі високії, Одна одну хилить (Т. Шевченко);

Над самим лиманом, на зеленій траві, між двома високими стінами молодого очерету, висіли чорні неводи (І. Нечуй-Левицький);

// Уживається при позначенні предмета, на якому є якесь зображення.

На фотографії (що на відкритці) Ви маєте такий здоровий вигляд! (М. Коцюбинський);

Я дивилась на малюнках Не на гордих переможців (Леся Українка);

// Уживається при позначенні ситуації, середовища, де відбувається дія.

Почуваю себе так собі. Не застудився, сплю не дуже добре, але на людях забуваю свої слабості (М. Коцюбинський).

4. з місц. в. Уживається при вказівці на знаряддя дії.

Скіф-одиночка швидко .. ішов по застиглій важкій воді Матвіївської затоки .. Тоня Турбай сиділа на веслах (В. Собко).

5. з місц. в. Уживається при позначенні місця покарання людини.

Для неї стало ясним, що .. її зараз поведуть топити або спалять на вогнищі, як відьму в давні часи (М. Коцюбинський);

[Покликач:] Названий Парвусом найгіршу кару зухвальством заробив – його живцем спечуть на дзиґлику залізнім (Леся Українка).

6. з місц. в. Уживається при позначенні предмета, на якому щось тримається.

У неї була й хата славна, .. і скрині такі на колесах, що, було, перехилишся та й дна рукою не достанеш (Марко Вовчок);

Недалеко від храму між двома кипарисами статуя Артеміди на високому подвійному п'єдесталі (Леся Українка).

7. з місц. в. Уживається при позначенні фону, на якому хто-, що-небудь виділяється.

Очі в Остапа були заплющені, а на білому виду виразно зачорніли молоді вуса й густі брови (М. Коцюбинський);

На зоряному тлі побачив Давид її, Зіньчине, змучене й зраділе обличчя (А. Головко).

8. з місц. в. Уживається при позначенні меж поширення чиєї-небудь дії.

Віктор з'явився на дверях вже тоді, коли Аркадій Левчук відкрив збори (С. Журахович);

Йоганна стає на порозі і мовчки низько вклоняється гостям (Леся Українка).

Часові відношення

9. із знах. в. Уживається при позначенні часу, дати, події, свята і т. ін. коли відбувається якась дія.

На Наума потепліло (Панас Мирний);

Юзі справили на роковини таку гарну-прегарну білу довгу сукню... (Леся Українка);

// Уживається при позначенні строку, на який поширюється певна дія.

Прибіжить, було, Парася до мене на хвилиночку... Господи, яка весела, яка щаслива! (Марко Вовчок);

Мотрі на осінь ніби легшає трохи: хатня робота – спочинок (Панас Мирний);

У хаті на мент заніміло. Знадвору глухо ревла гарматами ніч (А. Головко);

// Уживається при позначенні часу, строку, що наступає після чого-небудь.

Він прокинувся на другий день і осовілими очима побачив коло себе розпатлану жіночу постать (Панас Мирний);

На третю ніч урядник із соцькими робив трус у Цигулиній оселі (А. Головко);

// із знах. і місц. в. Уживається при позначенні періоду чийого-небудь життя, який настає після зрілості.

А думала [вдова] жити... Хоч на старість у невістки В добрі одпочити. Не довелось (Т. Шевченко);

Образ доктора Фауста – вченого, що на старості літ, зневірившись у науках, зажадав повернути собі молодість і досяг цього за допомогою диявола, – цей образ створив справді народ (М. Рильський);

// із знах. і місц. в. Уживається при позначенні конкретно не визначеного відрізка часу (перев. у сталих словосполученнях).

Раз у бабусі Шелестихи Я на тім тижні гостював І любим діткам для потіхи Химерну вигадку дістав (Л. Глібов);

Кинув Вінницю і осівсь на якийсь час в Лопатинцях (М. Коцюбинський);

// з місц. в. Уживається при позначенні відрізка часу, в межах якого щось відбувається.

Багато всякого лиха та горя довелося йому [Т. Шевченкові] пережити на своєму віку (Панас Мирний);

Хай на своїм віку Кожен посадить дерево В полі чи у садку! (І. Нехода).

10. з місц. в., розм. Паралельно з прийм. “в” уживається при позначенні відрізка часу, протягом якого відбувається дія.

Кожному бажалося подивитися на цю людину – може, чужої, поганської, не-мусульманської віри. Адже на життю своїм тільки мулла Гасан бачив чужинців (Олесь Досвітній);

Невдовзі батьки померли на однім році, а згодом і чоловіка не стало (А. Головко).

Обставинні відношення

11. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні способу дії, особливостей її перебігу.

То ляже [Цуцик] на бочок, то догори на спинку (Л. Глібов);

Небо сіє дрібненький дощик на густе сито (М. Коцюбинський);

Побачивши Муху, дівчина зупинилась і на мигах кликала його до себе (П. Панч);

// з місц. в. Уживається при позначенні засобу пересування.

Нині ми не поїхали, бо море бурхливе. Поїдемо вже завтра і не морем, а на підводі (М. Коцюбинський);

Покритий пилом і наче висхлий від довгої дороги, Щорс промчав крізь натовп на змиленому коні (О. Довженко);

// з місц. в., розм. Уживається при позначенні мови як засобу спілкування між людьми.

Бодай би свою [мову] знати добре і на ній принести до своєї хати світло знання (Г. Хоткевич).

12. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні умов, обставин.

13. із знах. і місц. в. Уживається для увиразнення характеру, способу якої-небудь дії (перев. у порівняльних словосполученнях).

Вчора зробив собі операцію – вирвав зуба – почуваю себе добре, мов на світ народився (М. Коцюбинський);

Хлопець ріс крикливий і запальний. Як приходив час годування – кричав, як на пуп (Григорій Тютюнник);

У ранковій тиші, мов солдати на чатах, мовчазно стоять дерева (з газ.).

14. з місц. в. Уживається при позначенні стану або становища, у якому хто-небудь перебуває, діє.

Батько, мати не сплять, На сторожі стоять, Не пускають саму мене У садочок гулять (Т. Шевченко);

З дочками хліборобові легше. Христя хоч і на порі, але Кирило не дуже гризеться нею (А. Іщук);

Кожен у пам'яті на самоті перебирав усе бачене сьогодні та чуте (А. Головко).

15. з місц. в. Уживається в прислівникових словосполученнях при вказівці на супровідні обставини дії.

Гурт розсипався, розбився, і, на ходу прощаючись, розійшлася кожна купка своєю дорогою (Панас Мирний);

Іній осипався іскорками, які гасли на льоту (О. Донченко);

Впав другар мій вірний на бігу – Куля в серце (П. Воронько).

16. з місц. в. Уживається при вказівці на обмеження асортименту вживаної їжі.

Давно це було, а тепер згадалося, живучи на картоплі (М. Коцюбинський);

Михайло здебільшого жив на салі, яке купив у м'ясника (М. Томчаній).

17. з місц. в. Уживається при позначенні того, за допомогою чого визначається якісна характеристика, властивість, ознака якої-небудьдії (уживається паралельно з синтаксичними конструкціями з “на + знах. в.”).

Я такий обтяжений службовою працею, що не маю навіть часу пройтися .., через що часто занепадаю на здоров'ї (М. Коцюбинський);

[Леся:] Не вірю, щоб сонячний наш баян ослаб на голосі... (Л. Смілянський).

18. із знах. в. Уживається при позначенні оцінки якоїсь дії, стану.

Жито вродило на чудо, вище хлопа, а колос як праник (І. Франко);

Твір побудувати можна правильно лише тоді, якщо той, хто пише, та добре знає, добре вивчив, на зубок простудіював техніку писання (П. Тичина).

Відношення мети

19. із знах. в. Уживається при позначенні мети, з якою відбувається дія.

Ми йдем на штурм рядами молодими (В. Сосюра);

Про свій намір сказав [Тарас] Іванові в забої, коли хлопці стали на перекур (Д. Ткач);

// Уживається при вказівці на емоційну оцінку якоїсь дії, явища.

Не мені тепер, старому, Булаву носити. Нехай носить Наливайко Козакам на Славу (Т. Шевченко);

Парубки оступили хату: – Нехай вільна козачка не закріпощається, людям на сміх, а своєму селу на сором! (Марко Вовчок);

// Уживається при вказівці на призначення особи або предмета.

Цієї весни я скінчив учительську семінарію і тепер день у день дожидаю призначення в народну школу на вчителювання (С. Васильченко);

Зовсім зелені помідори на соління непридатні (з наук. літ.);

// Уживається при вказівці на конкретне призначення чого-небудь.

[Поет:] От працювати мушу, щоб підживити душу, на вбраннячко дружині, на забавки дитині, собі ж хоч би на хліб... (Леся Українка);

// Уживається при вказівці на виявлення глибокої пошани до кого-небудь, відданості якійсь справі (значення прийменника “на” близьке до значення прийменника “в”).

[Мелхола:] Твій батько звався Хусою, і сина на честь йому я нарекла так само! (Леся Українка);

// Уживається при вказівці на привід до чого-небудь.

Тут я купив собі “Житіє Кузьми і Дем'яна, а тобі, голубко, ложку і виделку дерев'яні .. на пам'ятку подорожі в монастир (М. Коцюбинський);

В двадцятім віці сорок третій рік Тут [над Дніпром] прогримів і залишив на згадку Те, що святинею засяє віддалік Тобі, багатий славою нащадку (Л. Дмитерко);

// Уживається перев. у фразеологічних одиницях зі сл. чорт, біс, дідько і т. ін. при позначенні заперечення чого-небудь у знач. навіщо, для чого.

– Скидай своє пальто, я повішу. – На чорта його вішати? – скинувши і жужма кидаючи на стулець, одказав Власов (Панас Мирний);

– Помовч... що, теж в Америку закортіло? – Та на біса вона мені, ваша Америка. Самі не поїхали, от тепер злоститесь на всіх (О. Довженко);

// Уживається при позначенні предмета, для якого щось призначається.

Муки на хліб теж довелось позичати, бо після похорон жінки Петро не мав і гроша в гамані (М. Коцюбинський);

В Заріччі Антон напитав лісу на хату (С. Чорнобривець).

Причинові відношення

20. із знах. в. Уживається при вказівці на причину дії чи підставу для неї.

Хоч їхать жаль, – їхать треба: На те панська воля! (П. Гулак-Артемовський);

– Мій лицарю, любий пане, не боюсь я поговору, – все чиню по власній волі, бо на те я королівна (Леся Українка).

Об'єктні відношення

21. із знах. в. Уживається при позначенні особи чи предмета, на яких спрямована дія або стосовно до яких ця дія виявляється.

Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата (Т. Шевченко);

Роман, орючи свою нивку, скоса поглядає на брата лихим оком (М. Коцюбинський);

– Розстріляю!!! – крикнув Боженко на Савку і, вдаючи гнівного начальника, люто гупнув ногою (О. Довженко);

// із знах. в. Уживається при позначенні об'єкта, на який спрямована дія для оволодіння ним.

[Орфей:] І знову на місто безборонне вдарить ворог, оберне підмурівок у руїну (Леся Українка);

– Збирався куций іти на ведмедя, та з переляку подох, – сказав Берник (І. Муратов).

22. із знах. в. Уживається при позначенні осіб, предметів, явищ і т. ін., з якими пов'язані якісь сподівання.

Я оце заходився жениться, то мені, бач, і тут треба гроші; а вся надія на Основу та на Кобзаря (Т. Шевченко);

Найбільше в нього надій було на те, що він зустрінеться з кимось із сільських хлопців (Григорій Тютюнник).

23. із знах. в. Уживається при позначенні схожості, подібності кого-, чого-небудь з кимсь, чимсь (перев. зі сл. походити, скидатися, похожий, схожий).

Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, – і на панича не походив!.. (Марко Вовчок);

Іван ніс .. весла і скидався на рибалку, що спокійно починає робочу днину (М. Коцюбинський);

В руці любовно зважив [Миронич] кристалик апатиту, Похожий на засохлий, брудний, несвіжий сніг (М. Бажан).

24. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні предмета, за допомогою якого відбувається дія.

На барабан буду грати, Буду дітей забавляти (П. Чубинський);

Марічка любила, коли він грав на флояру (М. Коцюбинський);

// із знах.в. Уживається при позначенні засобу для здійснення, досягнення чого-небудь.

– Ми обоє вчились на народні гроші (О. Довженко).

25. з місц. в. Уживається при позначенні особи, предмета, за якими хто-, що-небудь лічиться або які несуть певну відповідальність за когось, щось.

Батько помер, і на моїх руках опинилася вся сім'я (М. Коцюбинський);

[Груїчева:] Ви труїли його щодня, щогодини, потім кинули його отруєного на моїх руках, а самі пішли собі геть, просто рішили справу! (Леся Українка).

26. з місц. в. Уживається при позначенні особи, предмета, на які хто-небудь спрямовує свої почуття (перев. гнів, роздратування тощо).

Йому хотілось зігнати ту злість на чім-небудь (М. Коцюбинський);

Антонове серце стискала злість, яку він завжди зганяв на Катерині (С. Чорнобривець);

Тут заливають часом свою очманілу голову ревниві парубки, щоб потім .. вдертися в гущу молоді і виміщати всю свою злість і любовні невдачі на суперникові (А. Шиян).

27. з місц. в. Уживається при позначенні предмета, що становить інтерес для кого-небудь.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати (Г. Хоткевич);

Говорив він розсудливо, добре розуміючись на військовій тактиці (П. Панч).

28. з місц. в. Уживається при назві особи, з якою хто-небудь вступає в певні стосунки.

– Хведір полаявся з матір'ю і оженивсь на дочці нашого сусіди (О. Стороженко);

– Куди йому уже до Риму? Хіба як здохне чорт в рові! Як вернеться пан Хан до Криму, Як жениться сич на сові (І. Котляревський).

29. із знах. в. Уживається при позначенні того, в чиїх інтересах щось відбувається або хто-небудь діє.

Діди наші, батьки й самі ми життя ціле робили на пана (М. Коцюбинський);

Був би в неї [Вутаньки] зараз хоч який-небудь лишок [хліба] – все б віддала на республіку (О. Гончар).

30. із знах. в. Уживається при позначенні професії, посади, звання особи, яка їх здобуває, дістає і т. ін.

– Хлопець менше у війську буде, коли вивчиться в школі, хлопець може на писаря вийти, на вчителя... (Леся Українка);

Коли старого приятеля призначили на міністра, Воронов міг тільки привітати його (В. Собко).

31. із знах. в. Уживається при позначенні предмета, особи на які що-, хто-небудь обмінюється, змінюється і т. ін.

– Жінок там на тютюн міняють (І. Котляревський);

Галя дивувалася, що всі [родичі] зразу гнів свій перемінили на милость [милість] та ласку (Панас Мирний);

Змінявся шелест марок в їх руці На шелестіння стерлінгів і франків (М. Бажан).

Означальні відношення

32. із знах. в. Уживається при вказівці на те, що є носієм певної ознаки, якісної характеристики суб'єкта або об'єкта.

І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка (народний жарт);

На бригові є сліди ремонту на швидку руку (Ю. Яновський);

Бакенщик був скупий на ніжні слова, проте дбав про хлопця, як про рідного сина (Ю. Мокрієв);

Вже другий місяць лежу в клініці, слабий на серце і навіть сидіти ще не можу (М. Коцюбинський).

33. з місц. в. Уживається при позначенні предмета, за допомогою якого виготовляється, виробляється що-небудь.

– Витягай, кажу! – гукає Параска. Килина витягла кашник... Пшоняна каша на молоці так і пороснула по долівці (Панас Мирний);

– Недавно в мене були земляки, то оце передали... Сливовиця на меду (М. Олійник).

34. з місц. в. Уживається при позначенні речовини або матеріалу, з якого виготовлено предмет або його частину.

– А в вас, бачу, пальтечко на риб'ячому хутрі (А. Головко).

35. із знах. в. Уживається при вставних словах, що виражають ставлення до висловленого в реченні (на жаль, на гріх, на щастя, на лихо і т. ін.) або вказують, кому належить висловлена думка.

[Марція: ] Жінки .. може, й непогані, але, на жаль, вони збавляють вроду надмірним малюванням (Леся Українка);

– Доповідайте, як ви там у млині порядкували. – Мусив, товаришу гвардії майор, – чесно доповідав Хома, зрадівши, що найголовніша, на його думку, небезпека минула (О. Гончар).

Кількісно-означальні відношення

36. із знах. в. Уживається при вказівці на міру, кількість, що визначають межі чого-небудь.

Олександра подалась на два ступені наперед і вклонилась старшині, бгаючи в рукав червону хусточку (М. Коцюбинський);

Села наді Пслом запалили вогнища височенні, і їх видно стало на багато верст (Ю. Яновський);

// Уживається при позначенні частотності якої-небудь дії.

Двічі на рік пишні квіти Та не процвітають; В життю літа найкращії Двічі не бувають (Леся Українка);

// Уживається при позначенні кількості складових частин предмета.

Сірий на два поверхи дім стоїть як мрець серед чорного парку (М. Коцюбинський);

В майстерні старанно завішані невеликі, на чотири шибки, віконця (М. Стельмах);

// Уживається при позначенні повноти поширення, охоплення дії або виявлення властивості певного предмета (у спол. із сл. весь, цілий і т. ін.).

Не дві ночі карі очі Любо цілувала [Катерина], Поки слава на все село Недобрая стала (Т. Шевченко);

Мені хотілось крикнути про це [що їду на фронт] на весь голос, але я тільки міцніше стиснув гвинтівку (І. Багмут);

На ціле Поділля, подейкували вівчарі, не було такого стрижія, як Сергій Майборода (М. Стельмах).

37. з місц. в. Уживається при вказівці на кількість, рівень, віддалення, в межах яких відбувається що-небудь.

Хата наша – 2 кімнатки – нічого собі. На другому поверсі (М. Коцюбинський);

Микола йде .. довгим підземним тунелем на глибині п'ятисот метрів під землею (Д. Ткач).

38. із знах. в. Уживається при вказівці на кількісну зміну чого-небудь внаслідок певної дії.

Чи може так бути, як йому уявилося? Що земля поділяється на шматочки, що людей усе більшає, а землі не прибуває (М. Коцюбинський);

Відсвіт зір коловся у снігах На синю, жовту та зелену риску (М. Бажан);

// Уживається при вказівці на кількісну відмінність (з відтінком порівняння, зіставлення).

Фаня була на два класи старша за неї, але вона добре пам'ятає її (М. Коцюбинський).

39. з місц. в., розм. Уживається при вказівці на численну кількість, множинність кого-, чого-небудь.

І стане купою на купі Смердячий гній (Т. Шевченко);

А в містечку хатка на хатці! (І. Нечуй-Левицький).

НА², част., розм.

Уживається у знач., близькому до бери, візьми.

– Ось на, заграй! – тиче Івась Грицькові дудку (Панас Мирний);

– Василю Назаровичу, не плачте, – утішав старого Черняк. – Не треба плакати. На, випий води (О. Довженко);

Оце ж то теє: на, небоже, Те, що мені не гоже (Л. Глібов);

Мефодій тут же скинув свою напівоблізлу баранячу шапку і десь із дна її добув заяложену, складену вчетверо депешу. – На, розбирай, Дмитре (О. Гончар);

// Даю.

[Нартал:] Меча! Меча! [Вояк (кидає йому меча):] Ось, на тобі, воюй (Леся Українка).

НА³, виг.

Уживається при вираженні подиву; ну, ого.

Бува у службі чоловік Все стогне, каже: жити важко! .. А потім бачиш – той бідняк – Хто його зна, коли і як – Землі накупить, хазяйнує; А далі так собі панує. Що на!.. (Л. Глібов);

Впізнають у нас здаля Партизана-коваля. Молодий, худий, кирпатий, Ще безусий – але ж на: З Ковпаком ходив в Карпати, Бо війна – то вже війна (Я. Шпорта).

НА⁴, виг.

Уживається для підкликання собаки.

Діти помітили на судні собаку й висунулись з васага. – Мамо... мамо! а гляньте, який гарний песик! На, цю-цю! на! (М. Коцюбинський).