наболілий

НАБОЛІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до наболі́ти.

Максим мовчки пішов за водою, а вона, стогнучи, силувалася лягти вигідніше на твердій постелі, що давила до кості наболіле тіло (І. Франко);

Відомі прдставники науки та культури, політичні і громадські діячі вважають продовольчу проблему вкрай наболілою і невідкладною (з публіц. літ.).

2. у знач. прикм., перев. зі сл. серце, душа і т. ін. Який багато пережив, зазнав горя.

На лоні матері нашої природи відпочинемо ми наболілим серцем... (Панас Мирний);

Страшне, гарячкове рішення визрівало в її наболілій душі (Л. Дмитерко);

Замість відповіді, Тетяна в останній раз зітхнула, і вилетіла душа легенькою парою з наболілих грудей (Л. Яновська).

3. у знач. прикм., перен. Давно назрілий, який вимагає невідкладного розв'язання.

– Ви надзвичайно просто розв'язуєте наболіле питання експлуатаційного цеху (О. Донченко);

Вся інформація з моєї доповіді була новиною, але я й не прагнув цього. Говорив насамперед про наші наболілі проблеми (з газ.);

// Який давно турбує, хвилює, вражає кого-небудь.

Всі раптом заговорили, захвилювались, кожен висловлював своє наболіле горе (І. Цюпа);

Хведь викладає свої наболілі думки (К. Гордієнко);

По дорозі до столиці Т. Г. Шевченко заїжджає у Саратов, аби побачитися і наговоритися з М. І. Костомаровим про все наболіле і передумане (з публіц. літ.);

// у знач. ім. наболі́ле, лого, с. Те, що найбільше турбує, хвилює, вражає.

Токарі Дмитро Снігур, Карпо Пересада і старший майстер вели розмову про наболіле (П. Автомонов);

У Ганни було своє наболіле. Рідний брат її захряс у пияцтві (І. Волошин).