набріх
НА́БРІХ, у, ч., діал.
Те, що наговорено, набріхано на когось; неправда.
Зіжмакавши картуза, який прикривав коліна, Куреня розхитувався на тлі вікна .. – Який набріх... Який набріх... На мою сиву голову... (В. Дрозд).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- набріх — на́бріх іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови