набріхувати
НАБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., НАБРЕХА́ТИ, ешу́, е́шеш, док., розм., що, чого і без дод.
1. Говорити неправду, нісенітницю.
Ярина Федорівна вдарила об поли руками. – Я набріхую?.. Ой, Варко, гляди, щоб я тебе сьогодні не вибила (М. Хвильовий);
Такого набрешуть [люди], такого наплетуть, що хоч з світа втікай! (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Оцього я вже ніяк не знесу: набрехала Параска, що в мене голова лиса (І. Нечуй-Левицький);
Марко набрехав Денисові, що коли виходив надвір за картоплею, то бачив біля багаття лисицю, яка хрумала курячі кісточки (Григорій Тютюнник);
// на кого. Зводити наклеп на кого-небудь.
[Недоросток:] Ти на кого ото славу пускаєш? На кого набріхуєш? (С. Васильченко);
– Здуріла Ладуриха! Отаке паскудне на чесну молодицю набріхує (О. Ковінька);
– Звісно, попові шана... А він за те й набрехав на нас... От і вір попам! (Д. Мордовець).
2. Допускати помилку, неточність при виконанні чого-небудь.
Набрехати в підрахунках.
Значення в інших словниках
- набріхувати — набрі́хувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- набріхувати — Наговорювати, зводити наклеп, наплітати, оббріхувати, обмовляти, наклепувати; (потай) нашіптувати. Словник синонімів Караванського
- набріхувати — див. ганьбити; обманювати Словник синонімів Вусика
- набріхувати — -ую, -уєш, недок., набрехати, -ешу, -ешеш, док., розм. 1》 перех., що і чого, зі спол. що. Наговорювати неправди, нісенітниць. 2》 неперех. Зводити наклеп на кого-небудь. 3》 неперех. Припускатися помилки, неточності під час виконання чого-небудь. Набрехати в підрахунках. Великий тлумачний словник сучасної мови
- набріхувати — ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ (ОСУ́ДЖУВАТИ), СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ (ОГОВО́РЮВАТИ) розм. Словник синонімів української мови
- набріхувати — Набрі́хувати, -брі́хую, -брі́хуєш; набреха́ти, -брешу́, -бре́шеш, -бре́шуть; набре́ханий Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- набріхувати — НАБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., НАБРЕХА́ТИ, ешу́, е́шеш, док., розм. 1. перех., що і чого, з спол. щ о. Наговорювати неправди, нісенітниць. Такого набрешуть [люди], такого наплетуть, що хоч з світа втікай! (Кв.-Осн. Словник української мови в 11 томах
- набріхувати — Набрі́хувати, -хую, -єш сов. в. набреха́ти, -шу́, -шеш, гл. 1) Лгать, налгать на кого нибудь, клеветать, наклеветать. Знов почали сестри набріхувати на меншу. Стор. Люде — собаки, — чого не набрешуть. Ном. № 7805. да се набре́хано. Это враки. Словник української мови Грінченка