навар

НАВА́Р¹, у, ч.

1. Рідина, насичена соком тієї речовини, того продукту, що в ній вариться, заварюється і т. ін.

– А зараз рекомендую прополоскати зуби наваром дубової кори (Ю. Збанацький);

В темнику стоїть дев'ятиденний навар із вовчого лика (М. Стельмах);

// Жир, що спливає на поверхні рідкої їжі при варінні в ній тваринних продуктів.

Юшка з наваром.

2. рідко. Твердий осадок на стінках посудини, у якій що-небудь кипить, випаровується; накип.

– Оскардами не лише зрубують навар в котлах, – дізнався Оверко, – а також тешуть дикий камінь (К. Гордієнко).

НАВА́Р², у, ч., прост.

Плата за що-небудь.

Робота путяща? – Нічого. Подобається. – Навар підходящий (О. Бердник);

І машинально видав [механік]: – Навар буде? Космонавт розгублено помацав кишені оранжевого комбінезона: – Десятку дам... (А. Крижанівський);

// Додаткова плата або просто якась додаткова вигода відносно основної плати.

Зарплата добра. До двохсот п'ятдесяти виробляю... – Ну це на хліб, на молоко. А я питаю про навар? (О. Бердник);

// Прибуток, одержаний від продажу чого-небудь або будь яких торговельних операцій.

Члени кооперативу скуповували на базарі оптом м'ясо і перепродували його з великим наваром для себе (із журн.);

Ми з цієї справи не маємо ні шеляга навару (з газ.).