навмани

НАВМАНИ́, присл., розм.

Навмання.

Навмани Лазаря співати (Номис);

Катерина Пантелеймонівна злегка зітхнула, уважно дивиться на карти, – не казать же навмани (Олена Пчілка);

Пустився в життя чоловік, Не знає шляху, навмани (В. Поліщук);

– Немов і очі, і руки зав'язали та навмани пустили – йди куди хочеш, роби що хочеш, ти тепер вольний (О. Іваненко);

Навмани по бездоріжжю, по мерзлих купинах застрибали санки (М. Стельмах).