навмируще

НАВМИРУ́ЩЕ, присл., розм.

На смерть.

Так йому вже навмируще і йшлось (Сл. Б. Грінченка);

Варилась каша пшоняна в печі, та взяла й вилізла з горщечка, аж підняла покришку. – Хм! – здивувалась матуся. – Так як навмируще. – І подивилась на мене так жалібно, неначе подумала: – Хоч би не ти... (А. Тесленко);

Тещі снилося, що вона жала жито і недожала. Каже, що це навмируще. А я кажу їй, що навпаки, жити вам ще і жити (Л. Костенко);

Його ж стріли летять несхибно, а меч і спис б'ють ворога навмируще (П. Ніщинський, пер. з тв. Гомера).