наволочити
НАВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чеш, док., кого, що, і без дод., розм.
Те саме, що натяга́ти 1.
Тоді князь велів воям своїм брати зброю і наволочить стяги (С. Скляренко);
// Поволочити (у 1 знач.) довго.
Ой умирав Бармаш Та вмирав старий: Наволочили за правду по тюрмах (В. Поліщук).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- наволочити — наволочи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- наволочити — -очу, -очиш. Док. до волочити 4), 5). Великий тлумачний словник сучасної мови
- наволочити — Наволочи́ти, -чу́, -чиш гл. 1) = наволокти. 2) Надѣть (о наволочкѣ). Тра нову наволочити пішевку. НВолынск. у. 3) Пройти извѣстное количество пахоти бороною. Словник української мови Грінченка