наврочений

НАВРО́ЧЕНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до навро́чити.

Огир твій – він наврочений... попсований... Хтось погане око на нього поклав... (Ю. Логвин);

// у знач. прикм.

* У порівн. Був це такий красунь, що не тільки жінки ставали, мов наврочені, коли він переходив вулицю, але й мужчини дивилися залюбки на цього живого Аполлона (Б. Лепкий);

// у знач. ім. навро́чене, ного, с.

Горе, нещастя, хвороба, невдача і т. ін., заподіяні навроченням;

// навро́чено, безос. пред.

[Настя:] От горе, от лихо з таким чоловіком!.. Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? (І. Карпенко-Карий);

– Мене, либонь, наврочено, порадь мені на це, няню... (А. Чайковський);

Пастка зачинилася, а в пастці – він, Степан Куреня. Ніби кимось було наврочено (В. Дрозд).