нав'язуватися

НАВ'Я́ЗУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАВ'ЯЗА́ТИСЯ, в'яжу́ся, в'я́жешся, док.

1. розм. Набридаючи, невідступно приставати до кого-небудь з чимсь, пропонувати щось.

Стане хто нав'язуватись, або що такеє робити, або казати, то його .. узять і до волості привести (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Чорт зна що ж і нав'яжеться.., вчить мене, як з колгоспниками розмовляти (Ю. Збанацький);

Мав багато друзів, але батькова тінь час від часу нав'язувалася в супутники, переслідувала, катувала, не давала відчути себе повноправним громадянином (Микита Чернявський);

// Настирливо напрошуватися на що-небудь, приставати з чимсь.

По хвилі мовчанки, буцім зовсім не нав'язуючись до своїх попередніх слів, сказала Краньцовська: – Прийдіть із полудня (Л. Мартович);

З дня на день відкладав я розмову з Семенком. Не хотілося мені першому до нього в гості нав'язуватись (І. Муратов);

Дав [Юрко] дідові закурити і той нав'язався допомогти (В. Козаченко).

2. Постійно, мимоволі зберігатися у свідомості, перслідувати кого-небудь.

Ця пісня мимоволі нав'язується їй [Тані] увесь вечір (С. Васильченко);

Нав'язувались всілякі здогади, пригадалася поліція ... (У. Самчук).

3. тільки недок. Пас. до нав'я́зувати.

Між їх душами, яких взаємне прагнення було їй найвищою правдою, нав'язувався отакий дивний, таємний зв'язок (В. Підмогильний).