нагарбаний

НАГА́РБАНИЙ, а, е, розм.

Дієпр. пас. до нага́рбати.

Він був тепер бідний: увесь кількатисячний маєток, нагарбаний за кілька літ, пішов з димом або з злодіями (І. Франко);

Якщо тобі відома доля краю, Яку іще не пізно відвернути, То озовися! Або як ти ще за життя сховав У землю скарб нагарбаний (Л. Гребінка, пер. з тв. В. Шекспіра);

Ранком Юзеф Крапивницький обходив свої конюшні, корівники та вівчарні і ласим оком оглядав нагарбане в людей добро (С. Чорнобривець);

// у знач. ім. нага́рбане, ного, с. Те, що награбував хто-небудь.

– Помруть, як і ми, грішні, наші напасники... Помруть – та нічого з нагарбаного не візьмуть з собою (Панас Мирний).