нагарбати

НАГА́РБАТИ, аю, аєш, док., чого, розм.

1. Грабуючи, захоплюючи чуже, привласнити багато чого-небудь.

[Іван:] У однім селі та жив собі заможний чоловік, ще за кріпацтва він отаманував, так грошей нагарбав стільки, що, може, його і в дві тисячі не вбереш (М. Кропивницький);

– Я не думав ні про що, як тілько [тільки] про те, щоб нагарбати чимраз більше скарбів (І. Франко);

І так багато земель нагарбав, треба б їм лад дати, а не завойовувати нові (Б. Лепкий);

Дядько Артабан порадив обом воєводам та цареві почекати тут кілька днів, хай стомлене переходами військо трохи від'їсться та облатається, хай нагарбає по селах того-сього (І. Білик).

2. чого. Набрати чогось в якій-небудь кількості.

Хто йде, – горох скубне: гребець скубне у жменю; Іде косар і жнець – нагарбають в кишеню (П. Гулак-Артемовський);

“Ну та й здоровила яке! Ото якби собі нагарбати таких велетнів у військо!” – подумав Єремія (І. Нечуй-Левицький);

Багато співців прославили свою добу тими байками, а ті, що хліба собі донесхочу нагарбати поривалися, безславно загинули (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).