надривати

НАДРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДІРВА́ТИ, дірву́, дірве́ш, док., що.

1. Розривати трохи, не зовсім, не до кінця.

– Від Софочки! – скрикує дружина, .. зразу ж нетерпляче надриває його [листа] (М. Стельмах);

Він схопив листа, надірвав обгортку (О. Полторацький);

// Відривати частину чого-небудь.

І раптом, взявши з печі газету, з якої мав надірвати шматок для цигарки, згадав щось (Д. Бедзик).

2. перен. Пошкоджувати собі що-небудь через перенапруження, перевантаження.

Нашим господиням не доводиться тепер надривати руки, носячи від криниць воду. Артезіанські колодязі гонять її по водопроводу (з газ.);

[Мирон:] Слухайте, Грустний, ви краще заспівайте, а то надірвете голос промовою (О. Корнійчук);

Пісня затихла. Винувато я підійшов до Івана Маркевича. – Не виходить у нас, Іване Маркевичу. І роти розкриваємо, і глотки надриваємо, а віз і досі там. (Ю. Збанацький);

// Завдавати шкоди здоров'ю фізичним або моральним напруженням.

[Хома:] Скільки-то я надривав і катував себе, щоб перебороти ворогів (М. Старицький);

Та мов хто в лісі заблукає, Даремно груди надриває. Даремно кличе і кричить (І. Франко).

◇ (1) Надрива́ти / надірва́ти пу́па (пуп), фам. – перевтомлюватися, знесилюватися від надмірного фізичного напруження, тяжкої роботи.

– Але в колгоспі люди не надривають пупа, – говорив Антон, крокуючи за Багатирем. – За людей працює моторова сила (С. Чорнобривець);

(2) Надрива́ти / надірва́ти се́рце (ду́шу) кому і без дод. – викликати в кого-небудь душевні страждання, муки, переживання і т. ін. або дуже хвилювати когось.

Туга і горе Глібовому синові серце надриває (Панас Мирний);

Пісня надриває душу (із журн.);

(3) Надрива́ти (надса́джувати)/ надірва́ти (надсади́ти) си́ли – перевтомлюватися, знесилюватися від надмірного фізичного чи морального напруження.

І Глущуки, надриваючи сили, тягли на гору візок гною (С. Чорнобривець);

Два вільні дні, замість відпочити, надсаджували [кріпаки] останні сили, будуючи собі злиденні хатинки або нашвидку обробляючи городи та клаптики поля (З. Тулуб).