надіватися

НАДІВА́ТИСЯ¹, а́ється, недок., НАДІ́ТИСЯ, і́неться, док.

1. Одягатися на кого-, що-небудь.

“Прабошняхъ” – ідеться про черевики, легке домашнє взуття з черевної частини шкури, яке надівалося на босу ногу (з наук. літ.).

2. Приладжуватися, прикріплюватися на кому-, чому-небудь.

Навіть налигач і той у нього [Павла] з плетеною петлею, що надівається на ріг, гладенький, без жодної костричини – таким не пошкодиш долоні (М. Циба);

Задумався голова. Почухав потилицю, ту круту, атлетичну, на яку не раз уже після гарячих жнив надівались величезні вінки з колосся (О. Гончар).

3. тільки недок. Пас. до надіва́ти.

Та й аби одно за одно не зайшло, та й аби си не зсунуло“. Але як то власне зрихтовувалося й надівалося, розповісти до пуття не міг (Г. Хоткевич).

НАДІВА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, недок., діал.

Сподіватися.

А ти б на чуже не надівалась, а коло свого дбала (Сл. Б. Грінченка);

Бо я тужу, бо я плачу. Сльозами вмиваюсь, Веселої годиноньки Вже не надіваюсь (з народної пісні).