назва

НА́ЗВА, и, ж.

1. Словесне найменування, позначення кого-, чого-небудь.

Ніяк не можу пригадать її назви, але саму поему читала і дуже вподобала (Леся Українка);

Вона уявляла його [терема] високі світлиці, княгиню Ольгу й різних князів у білих одежах, у золоті, сріблі, малювала багато речей, назви яким не знала (С. Скляренко);

В центрі села тече річка з дивною, мабуть татарською, назвою – Ташань (Григорій Тютюнник);

// Прізвисько, кличка.

Її допікали гіркими назвами, уїдливими докорами, вибивали паничем очі, звали латаною... (Панас Мирний).

2. діал. Прізвище.

На конверті написане було тільки її ім'я і назва, та проте Целя знов запаленілася, скинувши оком на адресу (І. Франко).

(1) Одна́ [ті́льки] на́зва зневажл. – про те або того найменування якого не відповідає його суті, не має основних ознак, а лише приблизно нагадує його.

Хіба це вірш? Одна тільки назва. Звичайний набір слів (з газ.);

Прибра́ти на́зву див. прибира́ти.

△ (2) Вла́сна на́зва <�Вла́сне ім'я́> – слово або словосполучення, що є окремою назвою кого-, чого-небудь, напр.: Микола, Київ.

Більшість власних назв у всіх мовах передається приблизно однаково.., хоч кожний з них вимовляється згідно з законами тієї мови, що перейняла ці слова (з наук. літ.).

◇ (3) Сама́ [ті́льки] на́зва, ірон. – щось або хто-небудь не відповідає тому, що має бути насправді.

– Хіба це реферат? Сама тільки назва. Недоладний набір цитат (із журн.);

Одне́ на́звисько.

Глянеш на той капелюх – сміх і горе. Одне назвисько. Засмальцьований від поту, облізлий, одним словом – ганчірка (І. Цюпа).